Єврейський квартал | ReHERIT
  • Єврейський квартал
    • Умань , Район вулиць Шмідта та Спінози

Євреї проживали в Умані від самого заснування міста на початку XVII ст., а з другої половини XVIII і до початку ХХ ст. були його найбільш чисельною етнічною спільнотою. Багату і складну єврейську історію міста сучасна Умань собі лише повертає. У цьому допомагає вивчення міської архітектури. І тут рівною мірою важливі і ті споруди, що вціліли, і ті, що не лишилися до нашого часу. Збережені будинки, зокрема які ми бачимо на вулицях Спінози і Шмідта, наочно втілюють пам’ять про людей, що співтворили простір Умані. А знання про зруйновані будинки дозволяє відверто говорити про історію переслідування і знищення євреїв міста. 

В історії та просторі Умані можна говорити про три єврейські квартали, кожен з яких оповідає окрему сторінку історії єврейської спільноти міста. Перший, старіший квартал, відомий як Раківка, виріс довкола ринкової площі Умані (це сучасні вулиці Східна, Некрасова, Демуцького, Челюскінців та Шолом-Алейхема). Польські власники міста запрошували євреїв як вправних торговців, ремісників та посередників у фінансових операціях. На Раківці постала Велика (Старобазарна) синагога, яка була головною синагогою Умані до початку ХХ ст. У першій половині ХІХ ст., після переходу Правобережжя до складу Російської імперії, стара система економічних стосунків була зламана і більшість євреїв Умані збідніла. Раківка стала кварталом єврейської бідноти: в описах вона постає районом хаотичної забудови, де дерев’яні та глиняні халупи сусідували з дрібними крамничками і ремісничими майстернями. Асоціювалася Раківка із релігійною ортодоксальністю, відданістю традиціям та настороженим ставленням до змін та експериментів.

Водночас частина місцевих євреїв успішно адаптувалася до нових умов і долучилася до економічної еліти Умані. Статки та високий статус дозволяли їм селитися біля нового центру міста, біля театру та міського парку. Тут сформувалася нова єврейська дільниця. Заможним євреям належали гарні будинки, магазини та комерційні установи на центральних вулицях. Завдяки їхнім інвестиціям активно розбудовувалася міська інфраструктура Умані (від водогону до готелів). Будинки, що збереглися на сучасних вулицях Спінози та Шмідта, нагадують про внесок єврейської спільноти у загальну вражаючу розбудову Умані межі ХІХ – ХХ ст. Із заможністю та зростанням статусу нерідко приходила і більша відкритість до асиміляційних впливів: більшість дітей із заможних єврейських родин отримувала світську російськомовну освіту.

Існування двох кварталів наочно втілювало розбіжності у статках в межах однієї етнічної спільноти. Підтримка незаможних членів громади традиційно була обов’язком і відповідальністю її заможних членів. У ХІХ – на початку ХХ ст. в Умані діяли єврейські сиротинець та богадільня, єврейські благодійні товариства сприяння жіночій та чоловічій освіті, допомоги хворим євреям, дешева їдальня.

Різноманітним був і духовний світ євреїв Умані. У ХХІ ст. Умань знана передусім як “столиця брацлавського хасидизму”. Особливим місцем для брацлавських хасидів Умань стала з початку ХІХ ст. Тут провів останній рік свого життя, помер та був похований на місцевому єврейському кладовищі їхній духовний лідер – ребе Нахман. Втім, у ХІХ – на початку ХХ ст. прибічники цієї містичної течії юдаїзму складали у місті меншість, і їхні стосунки з місцевою ортодоксальною єврейською громадою, що переважала, нерідко були конфліктними.

У 1820-х роках Умань також стала першим осередком Гаскали (єврейського просвітництва) в Російській імперії. Гаскала зародилася у Польщі, Прусії та Франції у другій половині XVIII ст. як ідейний рух, покликаний подолати культурно-релігійну відокремленість євреїв та полегшити їхню інтеграцію до ширшого іноетнічного суспільства. Посприяти цьому мусила передусім нова освіта єврейських дітей у світській школі, де будуть вчити сучасні науки (математику, географію, історію) мовою країни, у якій проживає єврейська громада. У 1820-х роках в Умані діяла подібна світська школа для юнаків з ініціативи місцевого підприємця Гірша-Бера Гурвиця. Школа була закрита через нападки і з боку ортодоксальної громади, і з боку хасидів – подібну школу сприймали як втілення безбожності і загрозу єврейській ідентичності.

Перші десятиріччя ХХ ст. стали часом радикальних змін в історії євреїв Умані. Це, з одного боку, історія модернізації та нових можливостей, розвитку світської єврейської культури та різноманітних політичних захоплень, з іншого – історія утисків і обмежень. Революційні події 1917 року принесли з собою скасування межі осілості (з 1791 року так називали території Російської імперії, постійно проживати поза якими іудеї не мали права) та сподівання на національну автономію для євреїв. Євреї міста дбали про захист власних прав та інтересів: у 1917 році в Умані було створено Раду єврейських громадських організацій, у 1918 році, після ухвалення Центральною Радою закону про національно-персональну автономію, виникла Єврейська національна рада. У насильстві політичних і громадянських конфліктів, що наростало, євреям випала роль “офірного цапа”. Єврейська громада Умані сильно постраждала від погромів у 1917 та 1919 роках. До нападів на євреїв міста були причетні практично усі політичні сили, що змагалися за контроль над Уманню.

У 1920-30-х роках частина місцевих євреїв переїхала до більших міст Радянського Союзу у пошуках кращих перспектив. Нетривалий період “коренізації” 1920-х років, коли радянська влада заохочувала розвиток національних культур і активно відкривала в Умані єврейські навчальні заклади, у 1930-х змінився настановою на асиміляцію. Удар по національних традиціях нанесла радянська антирелігійна кампанія, що супроводжувалася закриттям синагог. Напроти 6-го будинку по вулиці Спінози раніше стояла синагога, відома з джерел як Центральна синагога (назва, ймовірно, походить від розташування у центрі міста). Вона була закрита у 1930-х роках, під час т.зв. “безбожної п’ятирічки”. До сьогодні її будівля не збереглася. У 2000 – 2010-х роках тут сяє пустка як символ стирання спільноти з міської мапи і з пам’яті. 

Життя єврейської спільноти Умані обірвала Друга світова війна. Практично всі євреї Умані (а це близько 9 тисяч осіб), які не встигли залишити місто або не пішли до лав Червоної армії (це стосується чоловіків), були вбиті нацистами. Під час війни було зруйновано практично всю територію колишньої Раківки.

Після війни нечисленну єврейську громаду Умані (близько двох тисяч осіб) складали люди, що повернулися з евакуації та фронтів. Наприкінці 1960-х число євреїв міста скоротилося до тисячі через активний асиміляційний тиск та виїзди. В сучасній Умані існують дві єврейські громади: місцева (на 2012 рік вона нараховувала 612 осіб) та брацлавські хасиди, які оселилися у сакральному для себе місті. В Умані знову сформувався єврейський квартал – довкола могили ребе Нахмана на вулиці Пушкіна, з власною інфраструктурою, традиціями і вивісками на івриті. Квартал нерідко називають “маленьким Ізраїлем в Україні”. Сюди кожного року восени приїздять тисячі паломників-хасидів з усього світу.

Авторка тексту - Тетяна Портнова.

Цей текст є розширеним описом до об'єкта, який промарковано в просторі міста в межах проєкту ознакування десяти об'єктів культурної спадщини. Детальніше про проєкт за посиланням.

Відкрий спадщинуДізнавайтесь цікаве про культурну спадщину

Портал створений і підтримується за фінансового сприяння Європейського Союзу. Його зміст належить виключно партнерам проекту ReHERIT та не обов'язково відображає погляди Європейського Союзу.