Єврейський квартал | ReHERIT
  • Єврейський квартал
    • Умань , Район вулиць Шмідта та Спінози

English below ↓


Євреї проживали в Умані від самого заснування міста на початку XVII ст., а з другої половини XVIII і до початку ХХ ст. були його найбільш чисельною етнічною спільнотою. Багату і складну єврейську історію міста сучасна Умань собі лише повертає. У цьому допомагає вивчення міської архітектури. І тут рівною мірою важливі і ті споруди, що вціліли, і ті, що не лишилися до нашого часу. Збережені будинки, зокрема які ми бачимо на вулицях Спінози і Шмідта, наочно втілюють пам’ять про людей, що співтворили простір Умані. А знання про зруйновані будинки дозволяє відверто говорити про історію переслідування і знищення євреїв міста. 

В історії та просторі Умані можна говорити про три єврейські квартали, кожен з яких оповідає окрему сторінку історії єврейської спільноти міста. Перший, старіший квартал, відомий як Раківка, виріс довкола ринкової площі Умані (це сучасні вулиці Східна, Некрасова, Демуцького, Челюскінців та Шолом-Алейхема). Польські власники міста запрошували євреїв як вправних торговців, ремісників та посередників у фінансових операціях. На Раківці постала Велика (Старобазарна) синагога, яка була головною синагогою Умані до початку ХХ ст. У першій половині ХІХ ст., після переходу Правобережжя до складу Російської імперії, стара система економічних стосунків була зламана і більшість євреїв Умані збідніла. Раківка стала кварталом єврейської бідноти: в описах вона постає районом хаотичної забудови, де дерев’яні та глиняні халупи сусідували з дрібними крамничками і ремісничими майстернями. Асоціювалася Раківка із релігійною ортодоксальністю, відданістю традиціям та настороженим ставленням до змін та експериментів.

Водночас частина місцевих євреїв успішно адаптувалася до нових умов і долучилася до економічної еліти Умані. Статки та високий статус дозволяли їм селитися біля нового центру міста, біля театру та міського парку. Тут сформувалася нова єврейська дільниця. Заможним євреям належали гарні будинки, магазини та комерційні установи на центральних вулицях. Завдяки їхнім інвестиціям активно розбудовувалася міська інфраструктура Умані (від водогону до готелів). Будинки, що збереглися на сучасних вулицях Спінози та Шмідта, нагадують про внесок єврейської спільноти у загальну вражаючу розбудову Умані межі ХІХ – ХХ ст. Із заможністю та зростанням статусу нерідко приходила і більша відкритість до асиміляційних впливів: більшість дітей із заможних єврейських родин отримувала світську російськомовну освіту.

Існування двох кварталів наочно втілювало розбіжності у статках в межах однієї етнічної спільноти. Підтримка незаможних членів громади традиційно була обов’язком і відповідальністю її заможних членів. У ХІХ – на початку ХХ ст. в Умані діяли єврейські сиротинець та богадільня, єврейські благодійні товариства сприяння жіночій та чоловічій освіті, допомоги хворим євреям, дешева їдальня.

Різноманітним був і духовний світ євреїв Умані. У ХХІ ст. Умань знана передусім як “столиця брацлавського хасидизму”. Особливим місцем для брацлавських хасидів Умань стала з початку ХІХ ст. Тут провів останній рік свого життя, помер та був похований на місцевому єврейському кладовищі їхній духовний лідер – ребе Нахман. Втім, у ХІХ – на початку ХХ ст. прибічники цієї містичної течії юдаїзму складали у місті меншість, і їхні стосунки з місцевою ортодоксальною єврейською громадою, що переважала, нерідко були конфліктними.

У 1820-х роках Умань також стала першим осередком Гаскали (єврейського просвітництва) в Російській імперії. Гаскала зародилася у Польщі, Прусії та Франції у другій половині XVIII ст. як ідейний рух, покликаний подолати культурно-релігійну відокремленість євреїв та полегшити їхню інтеграцію до ширшого іноетнічного суспільства. Посприяти цьому мусила передусім нова освіта єврейських дітей у світській школі, де будуть вчити сучасні науки (математику, географію, історію) мовою країни, у якій проживає єврейська громада. У 1820-х роках в Умані діяла подібна світська школа для юнаків з ініціативи місцевого підприємця Гірша-Бера Гурвиця. Школа була закрита через нападки і з боку ортодоксальної громади, і з боку хасидів – подібну школу сприймали як втілення безбожності і загрозу єврейській ідентичності.

Перші десятиріччя ХХ ст. стали часом радикальних змін в історії євреїв Умані. Це, з одного боку, історія модернізації та нових можливостей, розвитку світської єврейської культури та різноманітних політичних захоплень, з іншого – історія утисків і обмежень. Революційні події 1917 року принесли з собою скасування межі осілості (з 1791 року так називали території Російської імперії, постійно проживати поза якими іудеї не мали права) та сподівання на національну автономію для євреїв. Євреї міста дбали про захист власних прав та інтересів: у 1917 році в Умані було створено Раду єврейських громадських організацій, у 1918 році, після ухвалення Центральною Радою закону про національно-персональну автономію, виникла Єврейська національна рада. У насильстві політичних і громадянських конфліктів, що наростало, євреям випала роль “офірного цапа”. Єврейська громада Умані сильно постраждала від погромів у 1917 та 1919 роках. До нападів на євреїв міста були причетні практично усі політичні сили, що змагалися за контроль над Уманню.

У 1920-30-х роках частина місцевих євреїв переїхала до більших міст Радянського Союзу у пошуках кращих перспектив. Нетривалий період “коренізації” 1920-х років, коли радянська влада заохочувала розвиток національних культур і активно відкривала в Умані єврейські навчальні заклади, у 1930-х змінився настановою на асиміляцію. Удар по національних традиціях нанесла радянська антирелігійна кампанія, що супроводжувалася закриттям синагог. Напроти 6-го будинку по вулиці Спінози раніше стояла синагога, відома з джерел як Центральна синагога (назва, ймовірно, походить від розташування у центрі міста). Вона була закрита у 1930-х роках, під час т.зв. “безбожної п’ятирічки”. До сьогодні її будівля не збереглася. У 2000 – 2010-х роках тут сяє пустка як символ стирання спільноти з міської мапи і з пам’яті. 

Життя єврейської спільноти Умані обірвала Друга світова війна. Практично всі євреї Умані (а це близько 9 тисяч осіб), які не встигли залишити місто або не пішли до лав Червоної армії (це стосується чоловіків), були вбиті нацистами. Під час війни було зруйновано практично всю територію колишньої Раківки.

Після війни нечисленну єврейську громаду Умані (близько двох тисяч осіб) складали люди, що повернулися з евакуації та фронтів. Наприкінці 1960-х число євреїв міста скоротилося до тисячі через активний асиміляційний тиск та виїзди. В сучасній Умані існують дві єврейські громади: місцева (на 2012 рік вона нараховувала 612 осіб) та брацлавські хасиди, які оселилися у сакральному для себе місті. В Умані знову сформувався єврейський квартал – довкола могили ребе Нахмана на вулиці Пушкіна, з власною інфраструктурою, традиціями і вивісками на івриті. Квартал нерідко називають “маленьким Ізраїлем в Україні”. Сюди кожного року восени приїздять тисячі паломників-хасидів з усього світу.

АВТОРКА ТЕКСТУ: Тетяна Портнова.
АРХІВНЕ ФОТО: Уманський краєзнавчий музей.

Єврейський квартал є одним з 10 об'єктів, ознакованих в Умані у ході реалізації проекту ReHerit. Об'єкти актуалізують теми, місця та імена спільної спадщини міста. Детальніше про маршрут та інші його об'єкти за посиланням.


Jewish Quarter

Schmidt and Spinoza Streets

Jews have lived in Uman since the city’s founding in the early 17th century. From the second half of the 18th century until the early 20th century they were the city’s most numerous ethnic community. Today, Uman is just starting to revive its rich and complex Jewish history. The study of the city’s architecture is helpful in this endeavor. Important here are both the surviving buildings, and those that no longer exist today. The surviving buildings, particularly those in Spinoza and Schmidt Streets, illustrate the memory of the people who were part of Uman’s urban space. Knowledge of the destroyed buildings hleps us speak of the history of persecution and destruction of the city’s Jews.

Uman’s history and space allow us to speak of three Jewish quarters, each of which tells of a particular page in the history of the city’s Jewish community. The first, older Jewish quarter, known as Rakivka, grew around Uman’s market square (today’s Skhidna, Nekrasov, Demutskyi, Cheliuskintsi and Sholom-Aleichem Streets). The city’s Polish landowners invited jews as skilled merchants, artisans and intermediaries in financial operations. The Great (Old Market) Synagogue was built in Rakivka, and remained Uman’s main synagogue until the early 20th century. In the first half of the 19th century, after Right-Bank Ukraine became part of the Russian Empire, the old system of economic relations was broken, and most of the Jews of Uman became impoverished. Rakivka thus became the area of poor Jewry: contemporary accounts describe it as an area of chaotic construction, where timber and clay hovels stand next to small shops and craftsmen’s workshops. The area was also associated with religious Orthodoxy, traditionalist outloooks, and a suspicion of experiment and change.

At the same time, some local Jews adapted quite well to the new conditions, and joined the economic elites of Uman. Riches and status allowed them to settle close to the new city center, next to the theater and the city park. This is where a new Jewish quarter took shape. The wealthy Jews owned beautiful buildings, shops and commercial institutions in central streets. Thanks to their investments, the urban infrastructure of Uman (from water supply to hotels) developed rapidly. Buildings that survive today in Spinoza and Schmidt streets, serve as a reminder of the Jewish community’s contribution to Uman’s impressive boom at the turn of the 20th century. Wealth and status often increased openness to assimilatory influences: most children from wealthy Jewish families got a secular education in Russian..

The existence of two quarters illustrated the discrepancies of status within one ethnic community. The support of the community’s indigent members were traditionally the duty and responsibility of its wealthier representatives. In the 19th and early 20th centuries Uman had a Jewish orphanage and almshouse, Jewish charitable institutions dedicated supporting women’s and men’s education or helping the sick, as well as a budget canteen.

The world of spiritual practice was likewise varied. In the 21st century Uman is primarily known as the capital of Breslover Hasidism. Its particular significance for the Breslover Hasidim started in the early 19th century. It is true that the city had been home to the movement’s spiritual leader – Rebbe Nachman – in the last year of his life, and that he also died here and was buried in the local Jewish cemetery. However, by the 19th and early 20th century, adherents of this mystical strain of Judaism were a minority in the city, and their relations with the local Orthodox Jewish community were often antagonistic.

In the 1820s Uman also became the first center of the Haskalah (Jewish Enlightenment) in the Russian Empire. The Haskalah takes its origin in Poland, Prussia and France in the second half of the 18th century, as a movement and idea aimed at overcoming Jewish cultural and religious isolation and easing their integration into the broader other-ethnic society. These goals were to be accomplished primarily by promoting secular education for Jewish children, where modern disciplines (mathematics, geography, history) would be taught in the language of the country in which the respective Jewish community resided. By the 1820s Uman had a similar secular school for young men, opened on the initiative of the local entrepreneur Hirsch Ber Hurwitz. The school was closed due to attacks both from the Orthodox community, and the Hasidim – it was perceived as an expression of godlessness and a threat to Jewish identity.

The first decades of the 20th century were a time of radical change for the Jews of Uman. This is, on the one hand, a story of modernization and new opportunities, the development of Jewish culture and various political strains, but on the other hand also a story of oppression and constraints. The revolutionary events of 1917 brought about the abolition of the Pale of Settlement (from 1791 this was the sole part of the Russian Empire where Jews were allowed to live) and new hopes of national authonomy for Jews. The Jews of Uman took pains to defend their rights and interests: in 1917 a Council of Jewish Civic Organizations was formed in Uman, in 1918, after the Central Rada passed the law on national and personal autonomy, the Jewish National Council was formed. In the growing violence of political and civil conflict, Jews were relegated to the role of scapegoat. The Jewish community of Uman suffered heavily from the pogroms of 1917 and 1919. Almost all political powers, jockeying for control of Uman, were involved in attacks on the city’s Jews. 

In the 1920s and 1930s part of the local Jews moved to larger cities of the Soviet Union in search of better prospects. The brief period of korenizatsiya in the 1920s, when Soviet authorities encouraged the development of national cultures and opened numerous Jewish educational institutions gave way to assimilationist approaches in the 1930s. Another blow to national traditions was dealt by the Soviet antireligious campaign, accompanied by the closing down of synagogues. A synagogue, known from sources as the Central Synagogue (likely due to its central location in the city) had once stood opposite building No. 6 in Spinoza Street. It was shut down in the 1930s, during the so-called “Godless Five-Year Plan.” The building has not survived to this day. In the 2000s and 2010s we see a yawning gap, a symbol of erasing a community both from the city’s map, and from memory.

The life of the Jewish community of Uman was interrupted by the Second World War. Practically all of the Jews of Uman (nearly 9,000 people), with the exception of those who managed to leave the city or joined the Red Army (men), were killed by the Nazis. Almost the entirety of Rakivka was destroyed in the years of the war. 

After the war the small Jewish community of Uman (about 2,000 people) was made up of people who had returned from evacuations and various fronts. By the late 1960s, the number of Jews in the city fell to about 1,000 due to strong assimilatory pressures and emigration. Modern-day Uman has two Jewish communities, the original local one (numbering 612 people as of 2012), and Breslover Hasidim who have settled in a place sacred to them. Uman again has a Jewish quarter, centered around the grave of Rebbe Nachman, in Pushkin street, with its own infrastructure, traditions and Hebrew-language signage. The quarter is often referred to as “Ukraine’s Little Israel.” Every autumn the quarter receives thousands of Hasidic pilgrims from all over the world. 

TEXT BY Tetiana Portnova
ARCHIVAL PHOTOGRAPHY FROM THE Uman Local History Museum

This text is an extended description of an object marked in the urban space as part of a project dedicated to marking ten objects of cultural heritage. You can learn more about the projects and find links for the other 9 objects here.

Відкрий спадщинуДізнавайтесь цікаве про культурну спадщину

Портал створений і підтримується за фінансового сприяння Європейського Союзу. Його зміст належить виключно партнерам проекту ReHERIT та не обов'язково відображає погляди Європейського Союзу.