Торгові ряди | ReHERIT
  • Торгові ряди
    • Умань , вул. Небесної сотні, 47

English below ↓


Від моменту заснування міста і до початку ХХ ст. торгівля відігравала особливу роль в історії Умані – вона була основним рушієм міської економіки та запорукою його розвитку і добробуту. У підтримці міської торгівлі були зацікавлені передусім власники Умані, адже це було надійним джерелом їхнього прибутку. У 1780 р. на кошти родини Потоцьких на місці базару і старих дерев’яних торговельних приміщень було зведено цегляну будівлю торгових рядів. Проєкт підготував архітектор Тепінгер.

Сьогодні торгові ряди – це одна з найстаріших будівель Умані: вона на десять років старша за кам’яні будівлі василіянського монастиря і на шістнадцять років – за дендрологічний парк “Софіївка”. Наприкінці XVIII ст. ряди та базар довкола них були центром Умані, звідки Умань росла і розбудовувалася. Напередодні Другої світової війни у підвальних приміщеннях знаходився архів міського управління. За радянської доби будівля належала Управлінню ринків м. Умані. У 1952 – 1953 рр. було проведено ремонт даху і трьох кутових секцій. Враховуючи державне значення й унікальність пам’ятки архітектури - Торгових рядів, постановою Ради Міністрів України від 6 вересня 1979 р. за №442 ця споруда взята під охорону держави і їй надано охоронний номер №1712. У 2002 – 2003 рр. було проведено реконструкцію споруди. З квітня 2013 р. всередині ратуші розпочалися роботи з оновлення існуючих там торгових рядів.

Будівля торгових рядів відрізняється цікавою архітектурою. Вона має форму замкненого прямокутника, з просторим внутрішнім двором та арочними в’їздами. Це був своєрідний комплекс, що поєднував крамниці та склади товарів. Вздовж внутрішнього двору знаходилися близько 40 комор для зберігання краму, кожна мала окремі двері. Під будівлею йшли підземні ходи, їх використовували як додаткові склади. Основна торгівля велася у кам’яних лавках, розташованих у внутрішньому дворі. До середини ХІХ ст. східне та західне крила торгових рядів мали два поверхи, а на кожному куті будівлі була охоронна вежа.

Торгові ряди в Умані ще чекають на свого дослідника – історика архітектури, який пояснив би особливості їхньої побудови. Наразі співіснують кілька поглядів. Уманські краєзнавці та історики говорять про те, що будівля є двором-фортецею, пам’яткою неспокійних часів XVII - XVIII ст., коли торговельні приміщення будували так, аби їх легко було перетворити на оборонні. Для Умані це було актуально, адже тоді ще не минуло і п’ятнадцяти років після захоплення міста гайдамаками. Історики архітектури також допускають можливість застосувати до торгових рядів в Умані ідею дослідника архітектури Олега Рибчинського про впливи мусульмансько-азійської архітектури на торговельне будівництво на Поділлі. Відомі нам з арабських казок караван-сараї (своєрідні постоялі двори, де могли зупинитися і торгувати східні купці) будувалися квадратними чи прямокутними, із заїздами, просторим внутрішнім двором, відокремленими крамницями та оборонними вежами. За подібним зразком зводилися і торгові ряди у Тульчині, Меджибожі та Шаргороді, які, на жаль, не збереглися.

Торгові ряди наприкінці XVIII ст. також називали “гостинним двором” (а “гостями” – приїжджих купців). Назва підкреслює важливу особливість: торгові ряди будувалися, аби тут могли пропонувати свій крам купці з інших міст та країн. З Умані та околиць везли жито та пшеницю, а для місцевих покупців натомість привозили дорогі тканини (шовк, оксамит, атлас), плащі та хустки, прикраси, екзотичні прянощі, горіхи та фрукти (мигдаль, фініки), вино, каву та чай.

Опис торгових рядів залишив князь Іван Долгорукий, який відвідав Умань у 1810 р.: “При нас был в Умани торговый день, и народу собралась пропасть; я целое утро шатался в рядах. Торговля обширная, и все найдете, что вам угодно. Товары привозятся прямо из чужих краев; о цене их нечего и говорить: все отменно дорого”.

У цьому людному і жвавому місці не лише купували і продавали – тут знайомилися і спілкувалися, ділилися новинами і плітками. Як “Привоз” в Одесі чи Бесарабський ринок в Києві, ряди були уособленням місцевого колориту. Для Умані це було унікальне місце активного спілкування євреїв, поляків, українців, росіян – представників міських спільнот, які зазвичай жили доволі відокремлено. Переважну більшість торговців тут складали євреї. Адже торгівля для євреїв у містечках була одним з небагатьох дозволених владою занять (поруч із орендарством та лихварством). Шляхта дивилася на працю торговця із зневагою, а міщани та селяни уникали її як справи ризикованої. Історик Йохан Петровський-Штерн, дослідник східноєвропейських штетлів (єврейських містечок), відзначав, що в Умані Потоцькі надали місцевим євреям численні торговельні привілеї: від привілею на експорт жита і пшениці за межі регіону (через Броди на Лейпциг та Нойштадт) до привілеїв на торгівлю у міських крамничках, шинках та корчмах навколо базарної площі. Торгові ряди територіально належали єврейському кварталу Умані.

Цікавою особливістю будівлі є її поліфункціональність – торгівля тут співіснувала із міською адміністрацією. Ім’ям “ратуша” будівлю називають вже в документах кінця XVIII ст., тому можна припустити, що тоді поруч із крамницями засідало міське самоврядування (Умань, попри статус приватновласницького міста, мала магдебурзьке право). Поєднання торгівлі та міської влади під одним дахом може здаватися дивним з перспективи ХХІ ст., проте було досить типовим для Поділля у XVIII ст. Особливо зважаючи на те, що міська влада часто опікувалася питаннями економічними.

Наприкінці 1830-х років, коли Умань стала центром військових поселень Київської та Подільської губерній, потреби управління на короткий час взяли гору над інтересами комерції. Умань потребувала спеціального приміщення для владних структур, тож будівлю торгових рядів було переоблаштовано. Планувалося розташувати тут “присутні місця”, міську казну, повітовий суд, а також в’язницю (і, дійсно, поки не було збудоване спеціальне приміщення міської тюрми, в’язнів кілька років утримували тут). У будівлі ратуші засідало міське самоврядування на чолі з бургомістром. Входили до нього і двоє ратманів, які обирались окремо – від християнської та юдейської громад Умані.

Наприкінці 1850-х років будівля зазнала останньої масштабної перебудови. Були розібрані чотири кутові вежі та другі поверхи над північним та південними проїздами, і торгові ряди (ратуша) стали виглядати так, як ми бачимо зараз. Владні установи до того часу переважно отримали в місті власні помешкання і перебралися туди. Приміщення в будівлі, яка залишилася у віданні Уманської міської думи, знову стали надавати в оренду місцевим торговцям.

У радянський час будівля не зрадила свого початкового призначення. Вона належала управлінню ринків м. Умані, і тут діяв центральний та колгоспний ринки. Напередодні Другої світової війни у підвальних приміщеннях знаходився архів міського управління. Під час Другої світової війни старий єврейський квартал довкола рядів було майже повністю зруйновано, після війни простір радикально перебудували. Будівля торгових рядів дивом уціліла.

У 1970-х роках будівлю було визнано унікальною пам’яткою торговельної архітектури. Постановою Ради Міністрів України від 6 вересня 1979 р. No 442 споруду взято під охорону держави. На початку 2000-х будівлю торгових рядів було відремонтовано. 

Зараз тут розташований центральний міський ринок. Це знову колоритний світ спілкування і взаємодії городян і селян, українців і хасидів, місцевих і туристів. Уважний відвідувач буде нагороджений приємною знахідкою – у внутрішньому дворі збереглися старі двері.

АВТОРКА ТЕКСТУ: Тетяна Портнова.
АРХІВНЕ ФОТО: Уманський краєзнавчий музей.

Торгові ряди є одним з 10 об'єктів, ознакованих в Умані у ході реалізації проекту ReHerit. Об'єкти актуалізують теми, місця та імена спільної спадщини міста. Детальніше про маршрут та інші його об'єкти за посиланням.

 


 

Trading Stalls / Town Hall

47, Nebesnoii Sotni St.

From the city’s founding until the early 20th century, trade played a special role in the history of Uman – it was a chief driver of the local economy, and a guarantee of the city’s growth and prosperity. The support of urban trade was particularly important to the landowners of Uman, as it was a reliable source of income. In 1780 the Potocki family funded the construction of a brick building of the new Trading Stalls on the spot that previously held the market and old trading buildings made of timber. The project was prepared by the architect Tepinger. Today the so called Trading Stalls is one of the oldest buildings of Uman: a decade older than the stone buildings of the Basilian Monastery complex, and sixteen years the senior of the Sofiyivka arboretum. In the late 18th century the Trading Stalls were the heart of Uman, the spot from which the city grew and expanded. 

The trading stalls building is unusual in its construction. It has the shape of an ecnlosed rectangle with a spacious inner courtyard and arched entryways. The complex comprised shops and storage spaces. About 40 storerooms, each with their own door, line the perimeter of the inner courtyard. Below the building were underground passages, used as additional storage spaces. Trade was plied in stone shops, located in the inner courtyard. Until the mid-19th century, the east and west wings of the trading stalls building each had two stories, with a bastion at every corner. 

The trading stalls in Uman are still awaiting their researcher – a historian of architecture equipped to explain the peculiarities of their construction. At the moment, several points of view coexist. Local historians of Uman say that the building is a court and fortress, a memory of the turbulent 17th and 18th centuries, when trade structures were built with defense in mind. This was especially relevant for Uman at the time, as the city was just over a decade past having been taken by the Haidamaks. Historians of architecture also cautiously accept the idea put forth by scholar Oleh Rybchynskyi, who suggests the influence of Muslim and Asian architecture on trade architecture in Podolia. The caravanserais (a sort of inn where  Middle Eastern merchants could stay and trade) familiar to us from Arabian tales were usually square-shaped or rectangular, with gateways, a spacious inner courtyard, separated shops and defensive bastions. A similar pattern was followed in the construction of trade stalls in Tulchyn, Medzhybizh and Sharhorod (neither of which, unfortunately, still exist today).

In the late 18th century the Trade Stalls were also referred to as “the guesthose” or “inn” (where the arriving merchants were “guests”). This name emphasizes an important detail: the trade stalls were built so as to offer the opportunity for merchants from other towns and lands to offer their goods. Rye and wheat were brought in from Uman and environs, while expensive fabrics (such as silk, velvet and satin), coats and headscarves, jewelry, exotic spices, nuts and fruit (almonds and dates), wine, coffee and tea came from more distant places for local buyers. 

A description of the trade stalls was left by Prince Ivan Dolgorukii, who visited Uman in 1810: “Uman had a market day during our stay, and there was a sea of people; I spent the entire morning wandering among the stalls. There’s wide-ranging trade, and you will find whatever you want. Goods come in directly from foreign lands; I won’t even mention the price: everything is outstandingly expensive.”

This packed and bustling location was not merely a place of buying and selling – people also made social connections here, and shared news and gossip. Much like the Privoz in Odessa or the Bessarabian Market in Kyiv, the stalls were a quintessence of local colour. For Uman, this was a unique intersection, a place where Jews, Poles, Ukrainians, Russians – people from local communities that usually kept to themselves – converged. The majority of the sellers here were Jews, as trade (along with leasing and moneylending) was one of the few sanctioned activities for urban Jewry. The nobility viewed the tradesman’s work with disdain, while city and rural people avoided it as a risk. Historian Yohanan Petrovsky-Shtern, a researcher of Eastern European shtetls (Jewish towns) said that in Uman the Potocki family granted the local Jews numerous privileges as far as trade was concerned: they were allowed to export rye and wheat outside the region (to Leipzig and Neustadt via Brody), as well as to sell in local shops, inns and alehouses around the market square. Territorially, the trading stalls were located within Uman’s Jewish quarter.

The building is interesting in its multifunctionality – trade and urban administration coexisted here. We see the building denominated as Ratusha (Town Hall) already in late 18th-century documents, so we can assume that city self-government also met here, next to theshops (Uman had Magdeburg rights, in spite of its status of private town). The coexistence of trade and administration under the same roof may seem strange from the perspective of the 21st century, but was fairly typical for 18th-century Podolia, especially considering that town authorities often oversaw economic questions. 

In the late 1830s, when Uman became a center of military settlements of the Kyiv and Podolia Governorates, administrative needs briefly dominated over interests of commerce. Uman needed special premises for administrative structures, so the building of the trading stalls was reorganized. The intention was to organize offices of public officials, as well as the city treasury, the district court, as well as a prison here (and indeed, for several years, until a special city prison was built, prisoners were kept here). The building of the town hall housed the local authorities and the mayor’s office. The town administration included two specially elected councilmen – one each from the Christian and the Jewish community of Uman. 

The late 1850s saw the final major reconstruction of the building. The four corner bastions and the second stories above the norther and southern gateways were dismantled, and the trading stalls/town hall acquired their present appearance. By then, local government institutions had mostly been given their own premises in the town, and moved there. Space in the building still administered by the Uman city council, began once again to be rented out to local sellers. 

In the Soviet era, the building remained true to its original function. It belonged to the Uman Markets Administration, and was the location of the Central and Collective Farm Markets. Prior to the Second World War the building’s cellars contained the archives of the city administration. In the years of the Second World War, the old Jewish Quarter around the trade stalls was almost completely destroyed, and after the war the space was radically rebuilt. Miraculously, the actual building of the trading stalls survived.

In the 1970s the building was recognized as a unique landmark of trade architecture. Resolution by the Council of Ministers of the Ukrainian SSR No. 442 of September 6, 1979 put it on a protected buildings list. In the early 2000s the building of the trading stalls was renovated. 

Today this is the location of Uman’s central market. Once again it is a colorful world of interaction and gossip between townsfolk and villagers, Ukrainians and Hasidim, locals and tourists. An attentive visitor will be pleasantly surprised by an old door that survives in the inner courtyard.

TEXT BY Tetiana Portnova
ARCHIVAL PHOTOGRAPHY FROM THE Uman Local History Museum

This text is an extended description of an object marked in the urban space as part of a project dedicated to marking ten objects of cultural heritage. You can learn more about the projects and find links for the other 9 objects here.

Відкрий спадщинуДізнавайтесь цікаве про культурну спадщину

Портал створений і підтримується за фінансового сприяння Європейського Союзу. Його зміст належить виключно партнерам проекту ReHERIT та не обов'язково відображає погляди Європейського Союзу.