Торгові ряди, ратуша | ReHERIT
  • Торгові ряди, ратуша
    • Умань , вул. Небесної сотні, 47

Від моменту заснування міста і до початку ХХ ст. торгівля відігравала особливу роль в історії Умані – вона була основним рушієм міської економіки та запорукою його розвитку і добробуту. У підтримці міської торгівлі були зацікавлені передусім власники Умані, адже це було надійним джерелом їхнього прибутку. У 1780 р. на кошти родини Потоцьких на місці базару і старих дерев’яних торговельних приміщень було зведено цегляну будівлю торгових рядів. Проєкт підготував архітектор Тепінгер. Сьогодні торгові ряди – це одна з найстаріших будівель Умані: вона на десять років старша за кам’яні будівлі василіянського монастиря і на шістнадцять років – за дендрологічний парк “Софіївка”. Наприкінці XVIII ст. ряди та базар довкола них були центром Умані, звідки Умань росла і розбудовувалася. Напередодні Другої світової війни у підвальних приміщеннях знаходився архів міського управління. За радянської доби будівля належала Управлінню ринків м. Умані. У 1952 – 1953 рр. було проведено ремонт даху і трьох кутових секцій. Враховуючи державне значення й унікальність пам’ятки архітектури - Торгових рядів, постановою Ради Міністрів України від 6 вересня 1979 р. за №442 ця споруда взята під охорону держави і їй надано охоронний номер №1712. У 2002 – 2003 рр. було проведено реконструкцію споруди. З квітня 2013 р. всередині ратуші розпочалися роботи з оновлення існуючих там торгових рядів.

Будівля торгових рядів відрізняється цікавою архітектурою. Вона має форму замкненого прямокутника, з просторим внутрішнім двором та арочними в’їздами. Це був своєрідний комплекс, що поєднував крамниці та склади товарів. Вздовж внутрішнього двору знаходилися близько 40 комор для зберігання краму, кожна мала окремі двері. Під будівлею йшли підземні ходи, їх використовували як додаткові склади. Основна торгівля велася у кам’яних лавках, розташованих у внутрішньому дворі. До середини ХІХ ст. східне та західне крила торгових рядів мали два поверхи, а на кожному куті будівлі була охоронна вежа.

Торгові ряди в Умані ще чекають на свого дослідника – історика архітектури, який пояснив би особливості їхньої побудови. Наразі співіснують кілька поглядів. Уманські краєзнавці та історики говорять про те, що будівля є двором-фортецею, пам’яткою неспокійних часів XVII - XVIII ст., коли торговельні приміщення будували так, аби їх легко було перетворити на оборонні. Для Умані це було актуально, адже тоді ще не минуло і п’ятнадцяти років після захоплення міста гайдамаками. Історики архітектури також допускають можливість застосувати до торгових рядів в Умані ідею дослідника архітектури Олега Рибчинського про впливи мусульмансько-азійської архітектури на торговельне будівництво на Поділлі. Відомі нам з арабських казок караван-сараї (своєрідні постоялі двори, де могли зупинитися і торгувати східні купці) будувалися квадратними чи прямокутними, із заїздами, просторим внутрішнім двором, відокремленими крамницями та оборонними вежами. За подібним зразком зводилися і торгові ряди у Тульчині, Меджибожі та Шаргороді, які, на жаль, не збереглися.

Торгові ряди наприкінці XVIII ст. також називали “гостинним двором” (а “гостями” – приїжджих купців). Назва підкреслює важливу особливість: торгові ряди будувалися, аби тут могли пропонувати свій крам купці з інших міст та країн. З Умані та околиць везли жито та пшеницю, а для місцевих покупців натомість привозили дорогі тканини (шовк, оксамит, атлас), плащі та хустки, прикраси, екзотичні прянощі, горіхи та фрукти (мигдаль, фініки), вино, каву та чай.

Опис торгових рядів залишив князь Іван Долгорукий, який відвідав Умань у 1810 р.: “При нас был в Умани торговый день, и народу собралась пропасть; я целое утро шатался в рядах. Торговля обширная, и все найдете, что вам угодно. Товары привозятся прямо из чужих краев; о цене их нечего и говорить: все отменно дорого”.

У цьому людному і жвавому місці не лише купували і продавали – тут знайомилися і спілкувалися, ділилися новинами і плітками. Як “Привоз” в Одесі чи Бесарабський ринок в Києві, ряди були уособленням місцевого колориту. Для Умані це було унікальне місце активного спілкування євреїв, поляків, українців, росіян – представників міських спільнот, які зазвичай жили доволі відокремлено. Переважну більшість торговців тут складали євреї. Адже торгівля для євреїв у містечках була одним з небагатьох дозволених владою занять (поруч із орендарством та лихварством). Шляхта дивилася на працю торговця із зневагою, а міщани та селяни уникали її як справи ризикованої. Історик Йохан Петровський-Штерн, дослідник східноєвропейських штетлів (єврейських містечок), відзначав, що в Умані Потоцькі надали місцевим євреям численні торговельні привілеї: від привілею на експорт жита і пшениці за межі регіону (через Броди на Лейпциг та Нойштадт) до привілеїв на торгівлю у міських крамничках, шинках та корчмах навколо базарної площі. Торгові ряди територіально належали єврейському кварталу Умані.

Цікавою особливістю будівлі є її поліфункціональність – торгівля тут співіснувала із міською адміністрацією. Ім’ям “ратуша” будівлю називають вже в документах кінця XVIII ст., тому можна припустити, що тоді поруч із крамницями засідало міське самоврядування (Умань, попри статус приватновласницького міста, мала магдебурзьке право). Поєднання торгівлі та міської влади під одним дахом може здаватися дивним з перспективи ХХІ ст., проте було досить типовим для Поділля у XVIII ст. Особливо зважаючи на те, що міська влада часто опікувалася питаннями економічними.

Наприкінці 1830-х років, коли Умань стала центром військових поселень Київської та Подільської губерній, потреби управління на короткий час взяли гору над інтересами комерції. Умань потребувала спеціального приміщення для владних структур, тож будівлю торгових рядів було переоблаштовано. Планувалося розташувати тут “присутні місця”, міську казну, повітовий суд, а також в’язницю (і, дійсно, поки не було збудоване спеціальне приміщення міської тюрми, в’язнів кілька років утримували тут). У будівлі ратуші засідало міське самоврядування на чолі з бургомістром. Входили до нього і двоє ратманів, які обирались окремо – від християнської та юдейської громад Умані.

Наприкінці 1850-х років будівля зазнала останньої масштабної перебудови. Були розібрані чотири кутові вежі та другі поверхи над північним та південними проїздами, і торгові ряди (ратуша) стали виглядати так, як ми бачимо зараз. Владні установи до того часу переважно отримали в місті власні помешкання і перебралися туди. Приміщення в будівлі, яка залишилася у віданні Уманської міської думи, знову стали надавати в оренду місцевим торговцям.

У радянський час будівля не зрадила свого початкового призначення. Вона належала управлінню ринків м. Умані, і тут діяв центральний та колгоспний ринки. Напередодні Другої світової війни у підвальних приміщеннях знаходився архів міського управління. Під час Другої світової війни старий єврейський квартал довкола рядів було майже повністю зруйновано, після війни простір радикально перебудували. Будівля торгових рядів дивом уціліла.

У 1970-х роках будівлю було визнано унікальною пам’яткою торговельної архітектури. Постановою Ради Міністрів України від 6 вересня 1979 р. No 442 споруду взято під охорону держави. На початку 2000-х будівлю торгових рядів було відремонтовано. 

Зараз тут розташований центральний міський ринок. Це знову колоритний світ спілкування і взаємодії городян і селян, українців і хасидів, місцевих і туристів. Уважний відвідувач буде нагороджений приємною знахідкою – у внутрішньому дворі збереглися старі двері.

Авторка тексту — Тетяна Портнова.
Архівне фото: Уманський краєзнавчий музей.
Цей текст є розширеним описом до об'єкта, який промарковано в просторі міста в межах проєкту ознакування десяти об'єктів культурної спадщини. Детальніше про проєкт за посиланням.

Відкрий спадщинуДізнавайтесь цікаве про культурну спадщину

Портал створений і підтримується за фінансового сприяння Європейського Союзу. Його зміст належить виключно партнерам проекту ReHERIT та не обов'язково відображає погляди Європейського Союзу.