Костьол Успіння Пресвятої Діви Марії | ReHERIT
  • Костьол Успіння Пресвятої Діви Марії
    • Умань , вул. Андрія Кизила, 2

Осередком релігійного життя римо-католиків Уманщини був парафіяльний костьол Успіння Пресвятої Діви Марії.
Історія його розпочалась, можливо, на початку XVIII cт. на нинішній вулиці Небесної сотні. У 1748 р. в Умані на місці старої приходської католицької церкви було збудовано дерев’яний католицький костьол. У кінці жовтня 1772 р. у ньому правили заупокійну месу з приводу смерті фундатора цього костьолу Францішека Салезія Потоцького. Під час Коліївщини він зазнав значних пошкоджень від рук повстанців, тому у 1780 р. за фундацією графа Станіслава Потоцького розпочалося будівництво нового храму за проектом архітектора Томаша Етлінгера неподалік від старого костьолу, на місці якого розбудовувалася православна конфесія. Після закладення кам’яного фундаменту нового костьолу будівництво на деякий час призупинилося, очевидно, через процеси успадкування після смерті графа. Справу продовжив у 1816 р. син Софії і Станіслава Потоцького Олександр, якому належав Уманський маєтковий ключ .

У 1826 р. спорудження було остаточно завершене. Під час відзначення католиками свята Успіння Пресвятої Богородиці Діви Марії 15 серпня храм був освячений єпископом Каспаром Боровським.
Документальні джерела засвідчують, що римо-католицька церква, попри певні обмеження та утиски економічної спроможності з боку Російської влади, все ж таки намагалася існувати і господарювати й не без допомоги заможних парафіян римо-католицького віросповідання.

За таку підтримку всередині костьолу були розміщені майстерно виконані із білого мармуру скульптури і посмертні дошки деяких польських заможних землевласників.
До революційних подій початку ХХ ст. в костьолі відбувалися богослужіння із супроводом органу. У революційні лихоліття духовний осередок потерпав від крадіжок, які часто траплялися у той період.
На початку 20-х рр. ХХ ст. еміграція поляків, викликана громадською війною та неприязним ворожим ставленням радянської влади до чужинців та релігії загалом, завершила діяльність костьолу, хоча офіційно він вважався діючим до 1934 р. Останнім ксьондзом був канонік Станіслав Пшедзенський, який проводив деякі церковні служби, органістом – Тадеуш Белашевич. Після закриття костьолу Тадеуш працював у Будинку піонерів організатором-музикантом, а колишній ксьондз – чорноробочим. У 1937 – 1938 рр. вони були репресовані.
У цей період частина католицького цвинтаря, житловий будинок і господарчі споруди ксьондза (настоятеля костьолу) відійшли до території хлібокомбінату.

У 1936 р. на прохання громадськості у приміщенні римо-католицького костьолу відкрили виставковий зал Соціально-історичного музею Уманської округи (нині – Художній відділ Уманського краєзнавчого музею), який мав найціннішу фондову колекцію творів європейських художників: картини Строцці, Матейка, Рібейри, офорти Рембрандта, а також колекцію порцеляни, меблів, скульптурні роботи відомих європейських майстрів.
В роки Другої світової війни найцінніші твори мистецтва музею були розграбовані і вивезені гітлерівцями. З часом будівлю передали Уманському управлінню змішаної торгівлі під складські приміщення до 1964 р.

У 1967 р. завдяки наполегливості ентузіастів музейної справи – істориків-краєзнавців Григорія Храбана, Надії Суровцової, Миколи Комарницького, – зародилася ідея створити в колишньому костьолі картинну галерею. Пізніше, підтримавши ідею своїх земляків, письменники Микола Бажан, Юрій Смолич, мистецтвознавець Яків Кочережко за підтримки керівництва міста клопотали про подальшу долю будівлі. У січні 1973 р. Держбуд України виділив 170 тис. крб. на реставрацію пам’ятки культури, і робота над відновленням музею пожвавішала. 10 березня 1974 р. з нагоди 30-річчя з дня визволення міста Умані від нацистських окупантів урочисто було відкрито першу у Черкаській області картинну галерею. Презентувалась перша виставка під назвою «Земля і люди».

Працівники музею активно проводили виставки, роботу щодо наповнення фондової колекції, вивчення та атрибуції художніх полотен невідомих художників. Полтавський і Черкаський музеї, Феодосійська галерея, Київський музей західного і східного мистецтва передали на зберігання у кількості 600 одиниць вироби майстрів Індії, Китаю, Японії, Індонезії та 92 картини німецького художника Арнольда Буша. Нині фондова колекція художнього музею нараховує понад 5 тис. одиниць збереження.

Серед живописних творів велику цінність мають роботи західноєвропейських художників ХІХ – початку ХХ ст.: Джузеппе Беццуолі, Жана Батіста Грьоза, Яна Сімона, серія портретів, виконаних польськими авторами кінця ХІХ ст. Станіславом Рейханом, Конрадом Кржижановським, Костянтином Мардзевичем, Леопольдом Горовіцем, Іваном Соколовим, та роботи представників української школи живопису. Серед скульптур унікальними є роботи італійського та польського скульпторів Антоніо Канови і Северина Годебського, земляків-скульпторів Галини Петрашевич, Якова Красножона, кераміста Дмитра Головка.
З 1995 р. у картинній галереї, яку не вдалося перенести до іншого приміщення, прочани парафії Успіння Пресвятої Діви Марії м. Умані відправляють недільні богослужіння.

Автор тексту — Ігор Кривошея.
Детальніше про активність "Картографування об'єктів культурної спадщини Умані"  за посиланням

Відкрий спадщинуДізнавайтесь цікаве про культурну спадщину

Портал створений і підтримується за фінансового сприяння Європейського Союзу. Його зміст належить виключно партнерам проекту ReHERIT та не обов'язково відображає погляди Європейського Союзу.