Костел Успіння Пресвятої Діви Марії | ReHERIT
  • Костел Успіння Пресвятої Діви Марії
    • Умань , вул. Андрія Кизила, 2

Будівля католицького храму в Умані і сьогодні є однією з архітектурних домінант міста. Розташована у самому центрі, вона нагадує про співучасть польської громади у розвитку міського простору та життя.

Парафіяльний костел Успіння Пресвятої Діви Марії був зведений на старому польському кладовищі Умані, неподалік від місця, де стояв старий дерев’яний костел, пошкоджений гайдамаками під час Коліївщини 1768 р. Будівництво костелу тривало понад сорок років: розпочате у 1780 р. за проєктом архітектора Томаша Етлінгера, воно завершилося у 1826 р. 15 серпня 1826 р., на свято Успіння Пресвятої Діви Марії, храм був освячений єпископом Каспаром Боровським. Вулиця, що проходила ліворуч від будівлі, отримала назву Костельна. Поки храм будувався, радикально змінилися і підпорядкування Умані, й умови діяльності тут католицької церкви: землі Правобережжя відійшли від Речі Посполитої до Російської імперії, і раніше спеціально підтримувана і панівна церква зазнала утисків та обмежень.

Костел став духовним центром для поляків Умані та околиць. У місті вони складали відносно невелику, проте заможну і впливову громаду. Більшість поміщиків –власників земель довкола Умані, які утримували у місті власні будинки, були поляками. Поляки Умані також працювали лікарями, адвокатами, управителями маєтків, службовцями банків і комерційних компаній. Надія Суровцова, пригадуючи польську громаду Умані початку ХХ ст., відзначала її певну відокремленість та політичну активність: "Поляки тримались окремо. Вони мали власний польський клуб “Огніско”, де не поляки не бували. Вони проводили освітню роботу серед жіноцтва – було жіноче поступове коло, була організація гарцерів [польська скаутська організація – Тетяна Портнова], скаутів та напевно і політичні підпільні організації.. Вони мали зв’язки з австрійськими поляками, вони їздили постійно на курорти в Закопане, їздили до Варшави, до Кракова”. В Умані діяла польська бібліотека. 

Із костелом були пов’язані найважливіші віхи життя вірян: тут хрестили дітей, вінчалися, відспівували померлих. Костел та кладовище довкола нього були престижним місцем поховання. З мармурових скульптур на вшанування померлих всередині храму до сьогодні збереглася одна – надгробок, виконаний у 1881 р. польським скульптором Ципріаном Годебським (Cyprian Godebski) на замовлення поміщика Іванського після смерті його дружини Клементини (з написом польською “Пам’яті Клементини Косовської-Іванської 1845-1881 р.”). 

Костел почав втрачати своїх парафіян після 1917 р. Поляки стали виїздити з регіону після ліквідації панського землеволодіння та стихійного перерозподілу земель місцевим селянством у 1917-1918 рр., які супроводжувалися грабунками і насильством. Сприяло міграції відновлення державності Польщі у 1918 р. та радянсько-польська війна 1919-1920 рр. (у 1920 р. противники зустрілися в боях неподалік від Умані). Так, знаний в Умані лікар, власник водолікарні та активний діяч уманського “Огніска” Мар’ян Вітковський виїхав у 1919 р., а у 1920 вже працював в польській армії як військовий лікар. Частина місцевих поляків у 1921-1924 рр. скористалася правом на репатріацію (повернення на батьківщину), передбаченому Ризькою мирною угодою 1920 р. Якщо згідно з переписом 1920 р. в Умані поляки складали 3,9% мешканців, то у 1926 р. – 1,7%. Втім, міське життя тоді ще не втратило свою польську складову. У звітах консула Польщі у Києві Мечислава Бобинського, який відвідав Умань у 1929 р., відзначалося, що серед солдатів частин територіальної оборони були поляки – вони розмовляли між собою польською та хрестилися, коли проходили повз костел.

Ті, хто не виїхав, стали жертвами т.зв. “польської операції” НКВС 1937-1938 рр. – репресій за етнічною ознакою. Запису “поляк” у графі національності було достатньо для обвинувачення у шпигунстві і протиурядових діях та винесення смертного вироку чи висилки до таборів. За даними канадської історикині, дослідниці сталінського терору Віоли Линн, від НКВС був спущений план провести в Умані та районі арешт тисячі осіб в рамках “польської операції”. Прикметно, що на рівні усних переказів збереглася пам’ять про розправи над місцевими поляками. До сьогодні в Умані можна почути, що скелети, які знаходять у підземеллях міста, це закатовані без слідства поляки. Наприкінці 1930-х років польська спільнота Умані фактично була знищена. Разом з людьми зникла і пам’ять про світ польської Умані ХІХ - першої половини ХХ ст.

Ще до розпалу антипольських репресій, у 1934 р. костел в Умані був закритий радянською владою. З будівлі зняли хрести та розібрали дві вежі. Цвинтар навколо костелу, з могилами та склепами, було знесено, його територію віддали місцевому хлібокомбінату.

Колишній храм перетворили на культурну установу, що було типовим для радянського часу. У 1936 р. в будинку відкрили виставковий зал Соціально-історичного музею Уманської округи, де переважно експонували твори мистецтва. Під час Другої світової війни музей було пограбовано нацистами, частину експонатів вивезено. Спустошене приміщення віддали під склад, який діяв тут до середини 1960-х років.

Від подальшого занепаду і долі спортбази будівлю врятувала ініціатива місцевих культурних діячів Надії Суровцової, Григорія Храбана, Миколи Комарницького. Вони запропонували відкрити тут картинну галерею – мотивуючи це тим, що в Умані, місті з численними навчальними закладами, вже виросло покоління, яке для споглядання картин мусило їхати до інших міст. У 1974 р., після реставрації, галерея відкрила двері для відвідувачів. Вона стала першою галереєю у Черкаській області. 

У 1990-х роках свої права на будівлю заявила відроджена римо-католицька громада Умані. Вона ініціювала перемовини з місцевою владою про можливість перенесення галереї в інше приміщення і повернення храму вірянам. З 1995 р. будівля поєднує дві функції: впродовж тижня це музейний виставковий зал, а в неділю та на великі релігійні свята – сакральний простір, де проводяться богослужіння. За даними перепису 2001 р., поляки складали в Умані 0,1% населення міста. Відродженню польської громади міста сприяє товариство “Огніско”.

Автор тексту — Тетяна Портнова.
Архівне фото: Уманський краєзнавчий музей.
Цей текст є розширеним описом до об'єкта, який промарковано в просторі міста в межах проєкту ознакування десяти об'єктів культурної спадщини. Детальніше про проєкт за посиланням.

Відкрий спадщинуДізнавайтесь цікаве про культурну спадщину

Портал створений і підтримується за фінансового сприяння Європейського Союзу. Його зміст належить виключно партнерам проекту ReHERIT та не обов'язково відображає погляди Європейського Союзу.