Уманська яма | ReHERIT
  • Уманська яма
    • Умань , вул. Теплична

В ході боїв в районі Умані, що завершились 2 серпня 1941 р. повним оточенням 6-ої і 12-ої армій, а також 2-го моторизованого корпусу Південно-Західного фронту, до німецького полону потрапили понад 100 000 червоноармійців.
Ще під час боїв біля Умані в районі місцевої птахофабрики розмістився армійський збірно-пересильний пункт № 16, куди одразу ж почали прибувати величезні групи військовополонених. Часто це відбувалось без попереднього повідомлення, тому викликало перенаповнення. Станом на 10 серпня 1941 р. тут зібралось вже 50 000 осіб. Їх утримували за колючим дротом, люди могли поміститись лише стоячи. Щодня помирали сотні з них і їхні тіла перекидали за колючий дріт. Самі військовополонені називали цей табір «Курником». До їх охорони було залучено дві роти зі складу 901-го ландшуцбатальйону, що прибули до Умані 11 серпня 1941 р.
16 серпня 1941 р. всіх військовополонених перевели до глиняного кар’єру цегельного заводу – площею понад 10 га і глибиною 15 м. Він став відомим під назвою «Уманська яма». Спершу тут розмістився пересильний табір – дулаг № 182, а відтак стаціонарний табір для рядового і сержантського складу – шталаг № 349. Звідси військовополонених великими партіями відправляли у табори, що розміщувались західніше, а відтак до Німеччини, де використовували на примусових роботах. Проте їх чисельність залишалась досить значною до завершення функціонування табору восени 1943 р. Згідно з доступними статистичними даними, станом на лютий 1942 р. в шталазі № 349 утримувалось 7 200 осіб, у червні – 11 300, у жовтні – 16 200, у лютому 1943 р. – 10 500.
Військовополонені розміщувались по 200-300 осіб під навісами для просушування цегли. Ті, кому не вистачило там місця, перебували просто неба. Більшість з них весь день лежали без руху. Охорона стріляла по них при найменшій підозрі в спробі втечі або вчиненні безпорядків. Інколи військовополонених залучали до виконання різних примусових робіт, наприклад, з розмінування, ремонту доріг тощо. Умови в таборі були ускладнені не лише його переповненням, але й браком харчів і навіть води, відсутністю посуду, поширенням інфекційних хвороб та неможливістю надання адекватної медичної допомоги. Щоденно помирало щонайменше 60-70 осіб. Військовополонений Юрій Нікітенко свідчив: «За 4 доби в котлован глинища на 45 тис. полонених німці зіштовхнули з обриву 3 виснажених коня, які полоненими були вбиті і з’їдені». Подібні сцени розігрувались спеціально і фіксувались на фотоплівку. Жінки-військовополонені ставали жертвами сексуального насильства. Військовополонений Андрій Рассихін свідчив з цього приводу: «В полон було взято декілька медичних сестер, яких поодинці німецькі офіцери і солдати виводили з собою, примушуючи їх до статевого зв’язку, і після того як їм це вдавалось, німці медичних сестер відпускали додому, тих, які чинили спротив – німці розстрілювали». Крім того, серед військовополонених проводився відбір політпрацівників та євреїв, яких розстрілювали.
Точна кількість радянських військовополонених, які загинули в Умані, невідома. На даний момент співробітниками Уманського краєзнавчого музею вдалося виявити інформацію про 4 436 осіб, 3 918 з них встановити поіменно.

Автор тексту — Ігор Кривошея.
Детальніше про активність "Картографування об'єктів культурної спадщини Умані"  за посиланням

Відкрий спадщинуДізнавайтесь цікаве про культурну спадщину

Портал створений і підтримується за фінансового сприяння Європейського Союзу. Його зміст належить виключно партнерам проекту ReHERIT та не обов'язково відображає погляди Європейського Союзу.