Іван Юліянович Кулик (Ізраїль бен Єгуда Кулік) народився 13 січня 1897 року в традиційній єврейській юдейській родині в містечку Шполі на півдні Київської губернії. Наприкінці 1890-х років, коли батькові Ізраїля Кулика – меламеду (вчителеві) в хедері – почали дедалі менше віддавати дітей на навчання, родина опинилася в скруті. 1900 року Кулики переїхали до Умані. Ізраїль Кулик вчився у двокласному міському училищі російською мовою. Загалом на початку ХХ століття усе навчання, навіть в приватних єврейських школах чи хедерах провадили, використовуючи державну мову, а не жаргон, як тоді називали їдиш. У підлітковому віці Кулик захоплювався мистецтвом та етнографією. З 1910-х років, коли Кулик розпочав літературний шлях, він підписувався українським псевдо – Роленко, іноді прізвищем Ролінато. В 1914 році Кулик, разом із двома мільйонами інших євреїв, виїхав до Америки. Після подій лютого 1917 року Кулик повертається через Японію до Росії і прямує до Умані. Восени 1919 року Кулика було призначено членом Оргбюра Комуністичної партії Східної Галичини та Буковини, а вже в грудні він нелегально перетинає кордон, аби провадити підпільну революційну боротьбу в Західній Україні. Знаного під іменем Василя Роленка його заарештовують і садять у в’язницю, де він майже рік провів серед українських соціалістів. В 1920 році його обміняли на полонених поляків. У в’язниці він пише збірку «Мої коломийки» українською мовою. В 1920-х роках Кулик розвивається як літератор, одночасно крокує політичною драбиною. Він вірить у поєднання комунізму та українського відродження. Українську мову він вважав мовою деколонізації, а революцію інтернаціональною справою. Кулик став одним із перших речників українізації. Свої погляди він описує як «могутній процес будівництва нової культури в українських національних формах, але з класово-пролетарським змістом та універсально-всесвітнім обсягом». Він стає помітною фігурою в літературному процесі. В 1934 році при заснуванні Спілки радянських письменників України Кулика обрали першим головою Спілки. Улітку 1937 року Кулика також заарештували на підставі звинувачення в участі у антирадянській організації та шпигунстві на користь іноземних розвідок, куди він буцімто був завербований протягом роботи у Монреалі в 1924 році. Після визнання його винним Кулика засудили до смертної кари, вирок виконали через декілька днів, хоча в радянських довідниках роком смерті вказано 1941. Незадовго до страти Кулика було страчено його дружину Люціану Піонтек (1899-1937) – українську поетку, також заарештовану за обвинуваченнями у шпигунстві.
Детальніше про активність "Картографування об'єктів культурної спадщини Умані" за посиланням.
Фото: Олеся Макарчук.
