Будівництво і фінансування здійснювалось Департаментом будівництва залізних доріг Міністерства шляхів сполучень Російської імперії, тобто з казни. Безпосереднім користувачем було Південно-західне управління залізниць. Складається з трьох будівель різної висоти: в одноповерховій частині – касова зала і зала очікувань, в двоповерховій, центральній частині – кімнати відпочинку і в кутовому триповерховому блоці передбачили розміщення адміністрації та квартири начальника станції.
Приєднання міста до мережі залізниць було нагальною потребою. Найближча до міста станція залізної дороги знаходилась на відстані 130 кілометрів, а це дуже гальмувало розвиток промисловості, торгівлі і сільськогосподарського виробництва. Питання будівництва залізниці впродовж 1880-х рр. жваво обговорювалось і на сторінках місцевої та київської преси, і в міській думі, і серед міського загалу.
Пропонувались різні проекти й різні маршрути. На жаль, серед різноманітних проектів здійснено було не вигідний для міста проект – «уманська гілка залізниці» була тупіковою. Вокзал збудували за 2 версти від міста. Але навіть за таких умов приєднання міста до залізничних мереж із зв’язком через Одеський морський порт із зарубіжжям дало надзвичайний поштовх перш за все сільськогосподарському виробництву - можливість збуту великих обсягів збіжжя пожвавило торгівлю в цілому і дало можливість накопичений капітал вкладати у розвиток промисловості, почався будівельний бум.
У 1941 р. залізничну станцію бомбардувала німецька авіація, остаточно спалена відступаючими частинами Червоної Армії. Післявоєнна відбудова залізничного вокзалу була завершена на початку листопада 1950 р. Вокзал і сьогодні використовується за призначенням, але уманська гілка залишається тупіковою і з розвитком шосейних доріг втратила своє виняткове значення для розвитку міста.
