English below ↓
Будівля католицького храму в Умані і сьогодні є однією з архітектурних домінант міста. Розташована у самому центрі, вона нагадує про співучасть польської громади у розвитку міського простору та життя.
Парафіяльний костел Успіння Пресвятої Діви Марії був зведений на старому польському кладовищі Умані, неподалік від місця, де стояв старий дерев’яний костел, пошкоджений гайдамаками під час Коліївщини 1768 р. Будівництво костелу тривало понад сорок років: розпочате у 1780 р. за проєктом архітектора Томаша Етлінгера, воно завершилося у 1826 р. 15 серпня 1826 р., на свято Успіння Пресвятої Діви Марії, храм був освячений єпископом Каспаром Боровським. Вулиця, що проходила ліворуч від будівлі, отримала назву Костельна. Поки храм будувався, радикально змінилися і підпорядкування Умані, й умови діяльності тут католицької церкви: землі Правобережжя відійшли від Речі Посполитої до Російської імперії, і раніше спеціально підтримувана і панівна церква зазнала утисків та обмежень.
Костел став духовним центром для поляків Умані та околиць. У місті вони складали відносно невелику, проте заможну і впливову громаду. Більшість поміщиків –власників земель довкола Умані, які утримували у місті власні будинки, були поляками. Поляки Умані також працювали лікарями, адвокатами, управителями маєтків, службовцями банків і комерційних компаній. Надія Суровцова, пригадуючи польську громаду Умані початку ХХ ст., відзначала її певну відокремленість та політичну активність: "Поляки тримались окремо. Вони мали власний польський клуб “Огніско”, де не поляки не бували. Вони проводили освітню роботу серед жіноцтва – було жіноче поступове коло, була організація гарцерів [польська скаутська організація – Тетяна Портнова], скаутів та напевно і політичні підпільні організації.. Вони мали зв’язки з австрійськими поляками, вони їздили постійно на курорти в Закопане, їздили до Варшави, до Кракова”. В Умані діяла польська бібліотека.
Із костелом були пов’язані найважливіші віхи життя вірян: тут хрестили дітей, вінчалися, відспівували померлих. Костел та кладовище довкола нього були престижним місцем поховання. З мармурових скульптур на вшанування померлих всередині храму до сьогодні збереглася одна – надгробок, виконаний у 1881 р. польським скульптором Ципріаном Годебським (Cyprian Godebski) на замовлення поміщика Іванського після смерті його дружини Клементини (з написом польською “Пам’яті Клементини Косовської-Іванської 1845-1881 р.”).
Костел почав втрачати своїх парафіян після 1917 р. Поляки стали виїздити з регіону після ліквідації панського землеволодіння та стихійного перерозподілу земель місцевим селянством у 1917-1918 рр., які супроводжувалися грабунками і насильством. Сприяло міграції відновлення державності Польщі у 1918 р. та радянсько-польська війна 1919-1920 рр. (у 1920 р. противники зустрілися в боях неподалік від Умані). Так, знаний в Умані лікар, власник водолікарні та активний діяч уманського “Огніска” Мар’ян Вітковський виїхав у 1919 р., а у 1920 вже працював в польській армії як військовий лікар. Частина місцевих поляків у 1921-1924 рр. скористалася правом на репатріацію (повернення на батьківщину), передбаченому Ризькою мирною угодою 1920 р. Якщо згідно з переписом 1920 р. в Умані поляки складали 3,9% мешканців, то у 1926 р. – 1,7%. Втім, міське життя тоді ще не втратило свою польську складову. У звітах консула Польщі у Києві Мечислава Бобинського, який відвідав Умань у 1929 р., відзначалося, що серед солдатів частин територіальної оборони були поляки – вони розмовляли між собою польською та хрестилися, коли проходили повз костел.
Ті, хто не виїхав, стали жертвами т.зв. “польської операції” НКВС 1937-1938 рр. – репресій за етнічною ознакою. Запису “поляк” у графі національності було достатньо для обвинувачення у шпигунстві і протиурядових діях та винесення смертного вироку чи висилки до таборів. За даними канадської історикині, дослідниці сталінського терору Віоли Линн, від НКВС був спущений план провести в Умані та районі арешт тисячі осіб в рамках “польської операції”. Прикметно, що на рівні усних переказів збереглася пам’ять про розправи над місцевими поляками. До сьогодні в Умані можна почути, що скелети, які знаходять у підземеллях міста, це закатовані без слідства поляки. Наприкінці 1930-х років польська спільнота Умані фактично була знищена. Разом з людьми зникла і пам’ять про світ польської Умані ХІХ - першої половини ХХ ст.
Ще до розпалу антипольських репресій, у 1934 р. костел в Умані був закритий радянською владою. З будівлі зняли хрести та розібрали дві вежі. Цвинтар навколо костелу, з могилами та склепами, було знесено, його територію віддали місцевому хлібокомбінату.
Колишній храм перетворили на культурну установу, що було типовим для радянського часу. У 1936 р. в будинку відкрили виставковий зал Соціально-історичного музею Уманської округи, де переважно експонували твори мистецтва. Під час Другої світової війни музей було пограбовано нацистами, частину експонатів вивезено. Спустошене приміщення віддали під склад, який діяв тут до середини 1960-х років.
Від подальшого занепаду і долі спортбази будівлю врятувала ініціатива місцевих культурних діячів Надії Суровцової, Григорія Храбана, Миколи Комарницького. Вони запропонували відкрити тут картинну галерею – мотивуючи це тим, що в Умані, місті з численними навчальними закладами, вже виросло покоління, яке для споглядання картин мусило їхати до інших міст. У 1974 р., після реставрації, галерея відкрила двері для відвідувачів. Вона стала першою галереєю у Черкаській області.
У 1990-х роках свої права на будівлю заявила відроджена римо-католицька громада Умані. Вона ініціювала перемовини з місцевою владою про можливість перенесення галереї в інше приміщення і повернення храму вірянам. З 1995 р. будівля поєднує дві функції: впродовж тижня це музейний виставковий зал, а в неділю та на великі релігійні свята – сакральний простір, де проводяться богослужіння. За даними перепису 2001 р., поляки складали в Умані 0,1% населення міста. Відродженню польської громади міста сприяє товариство “Огніско”.
АВТОРКА ТЕКСТУ: Тетяна Портнова.
АРХІВНЕ ФОТО: Уманський краєзнавчий музей.
Костел Успіння Пресвятої Діви Марії є одним з 10 об'єктів, ознакованих в Умані у ході реалізації проекту ReHerit. Об'єкти актуалізують теми, місця та імена спільної спадщини міста. Детальніше про маршрут та інші його об'єкти за посиланням.
Roman Catholic Church of the Assumption of Our Lady
2, Andrii Kyzyl St.
The building of the Catholic church in Uman dominates the city’s architecture to this day. Located in the heart of the city, it serves as a reminder of the Polish community’s participation in the development of the city’s space and life.
The parish church of the Assumption was erected in the old Polish cemetery in Uman, not far from the site of the old wooden church, harmed by the Haidamaks in the Koliyivshchyna uprising of 1768. Construction of the church took over four decades: commenced in 1780 based on a project by architect Tomasz Etlinger, it concluded in 1826. On August 15, 1826, the feast of the Assumption, the church was consecrated by Bishop Kaspar Borowski. The street running left of the building was renamed Koscielna/Kostelna or Church Street. In the decades of the church’s construction, both political authority and conditions for the Catholic Church changed in Uman: the lands of Right-Bank Ukraine were taken from the Polish-Lithuanian Commonwealth and given to the Russian Empire, and the once officially supported and dominant Church was now subject to oppression and restrictions.
The church became a spiritual center for the Poles of Uman and its environs. In the city itself they were a relatively small but wealthy and influential community. Most of the landlords – owners of lands around Uman, with their own houses in the city – were Poles. The Poles of Uman also worked as doctors, solicitors, estate managers, or employees of banks and commerical companies. In recalling the Polish community of early 20th-century Uman, Nadia Surovtsova pointed out their relative separation and political involvement: “The Poles kept to themselves. They had their own Polish club, Ognisko (“Hearth”), which was off limits to non-Poles. They performed enlightenment work among women – there was a women’s progressive circle, a Harcery [Polish scouting movement – Tetiana Portnova], scout organization, and probably underground political organizations, too. They had connections with the Poles of Austria, they always went on holiday to resorts in Zakopane, traveled to Warsaw, to Krakow.” Uman also had a Polish library.
The most important rites of passage in the lives of the faithful had to do with the church: baptisms, weddings, funerals all took place here. The church and the churchyard were a prestigious place of burial. Only one marble sculpture commemorating the dead survives to this day – an 1881 gravestone by Polish sculptor Cyprian Godebski, made to order of landowner Iwanski after the death of his wife Klementyna (the Polish inscription reads: “To the Memory of Klementyna Kosowska-Iwanska 1845–1881”).
The church began to lose its parishioners after 1917. Poles began leaving the region after the abolition of landed gentry and an ad hoc redistribution of lands among the local peasantry in 1917–1918, accompanied by plunder and violence. Migration was facilitated by a renewal of Poland’s statehood and the Soviet-Polish war of 1919–1920 (in 1920 the adversaries clashed in a battle not far from Uman). Thus, Marian Witowski, a well known doctor, owner of a hydrotherapeutic establishment, and active member of the Uman Ognisko, emigrated in 1919, and by 1920 was already working as a military doctor in the Polish Army. In 1921–1924, some of Uman’s Poles made use of the right to repatriation outlined in the 1920 Treaty of Riga. Whereas, according to the 1920 census, Poles made up 3.9 per cent of the residents of Uman, in 1926 they comprised only 1.7 per cent. However, urban life had not yet lost its Polish elements. Reports by Mieczyslaw Bobinski, Polish Consul in Kyiv, who visited Uman in 1929, noted that there were Poles among the soldiers of territorial militia detachments – they spoke Polish among themselves, and crossed themselves when passing by the church.
Those who had not emigrated, became victims of the so called “Polish Operation” of the NKVD in 1937–1938. This was a campaign of ethnicity-based repression. The inscription “Pole” in the “nationality field” of a citizen’s passport was enough to be accused of espionage and anti-government activity and executed or sent to the camps. According to Canadian historian and scholar of Stalinist Terror Lynne Viola, NKVD handed down directives to arrest 1,000 people in Uman and environs as part of the “Polish Operation.” Notably, memory of execution of local Poles survives in oral history. To this day one can hear that skeletons found in the city’s catacombs belonged to Poles who had been executed without trial. By the late 1930s, the Polish community of Uman was effectively exterminated. Along with the people, the memory of the world of Polish Umanof the late 19th and first half of the 20th century also perished.
Even before anti-Polish repression reached its peak, the Catholic church in Uman was shut down by Soviet authorities in 1934. Crosses were taken down, and two towers were dismantled. The churchyard with its graves and crypts was leveled, its territory was given to the local breadworks.
Rather typically for the Soviet period, the former church was then used for cultural purposes. In 1936 the building housed the exhibition room of the Social Historical Museum of the Uman District, where mostly works of art were shown. During the Second World War the museum was plundered by the Nazis, and some of the exhibits were looted and taken out of the country. The empty space was hence used as a storehouse, and kept this function until the mid-1960s.
An initiative by local cultural figures Nadia Surovtsova, Hryhorii Khraban, and Mykola Komarnytskyi saved the building from further decline and being converted into a sports base. They suggested opening an art gallery, reasoning that by now Uman – a city with numerous educational institutions – by now had a generation of people who neeed to go to other cities to look at art. After a renovation, the gallery opened its doors to visitors in 1974. It became the first art gallery in the Cherkasy region.
In the 1990s the renewed Roman Catholic community presented its claims to the building. The community initiated negotiations with the local authorities about the possibility of movign the gallery into another building and returning the church to the faithful. From 1995 onwards, the building has been combining the two functions: on weekdays it is a museum and exhibition room, while on Sundays and major religious holidays it is a sacred space, where Mass is held. According to the 2001 census, Poles make up .1 per cent of Uman’s population. The Ognisko (“Hearth”) society puts its energies into reinvigorating the city’s Polish community.
TEXT BY Tetiana Portnova
ARCHIVAL PHOTOGRAPHY FROM THE Uman Local History Museum
This text is an extended description of an object marked in the urban space as part of a project dedicated to marking ten objects of cultural heritage. You can learn more about the projects and find links for the other 10 objects here.
