English below ↓
У цієї будівлі в центрі міста особлива історія. У ній поєдналися і нашарувалися ключові етапи розвитку Умані ХІХ – ХХ століть: міста як власності польських магнатів, міста як важливого військового осередку Російської імперії і історії радянської Умані. Кожна влада перебудовувала її згідно зі своїми потребами та ідеологічними пріоритетами.
Будинок, задуманий як концертна зала і простір для світських заходів польської еліти міста, почали зводити у 1830 році коштом графа Олександра Потоцького. Умань тоді вже була повітовим містом у складі Російської імперії, проте досі належала роду Потоцьких, і польська знать відігравала тут особливу роль. Через два роки, після невдалого польського національного повстання, усі графські маєтності і будинки були конфісковані і стали власністю імперії.
Будинок отримав нову назву – “Публічна зала для шляхетних зібрань”, і відтоді тридцять років слугував місцем зустрічі, спілкування і розваг багатоетнічної еліти Умані. Тут місцеві високопосадові чиновники, військові та землевласники збиралися на концерти, вистави і бали. Із будинком пов’язане і театральне життя Умані ХІХ століття: сюди приїздили гастролери. У червні 1843 року тут у комедії Карла Гольдоні “Мірандоліна” зіграв знаний тоді російський актор Михайло Щепкін. Це стало для невеликого міста особливою подією.
У другій половині ХІХ ст. будинок передали під військові потреби. У 1866 – 1877 роках тут діяв військовий манеж для виїжджування коней кавалерійського полку, у 1877 – 1878 роках, під час російсько-турецької війни, тут утримували полонених турків, а після війни зберігали зброю та амуніцію і облаштували гауптвахту.
У 1894 році будівлю було викуплено і перебудовано у Військовий собор святого благовірного князя Олександра Невського та святої преподобної Ксенії.
Це сталося завдяки високій протекції: перебудові сприяв великий князь Олександр Михайлович Романов, шеф 73-го піхотного Кримського полку, який тимчасово передислокували до Умані з Північного Кавказу. П’ятикупольний собор став найбільшим і звідусіль помітним православним храмом міста. За переказами, куполи для собору відлили з гарматної міді і бронзи. Як влучно відзначив дослідник Ігор Скочиляс, величний гарнізонний храм став символом військового контролю Російської імперії над Правобережжям і присутності тут синодального православ’я. Тут відбувалися усі державні урочистості початку ХХ ст. Тут проходило святкування 300-ліття дому Романових у 1913 році. Звідси відправляли солдатів на фронт Першої світової війни.
Після 1917 року собор відігравав важливу символічну роль для місцевого українського руху, що пожвавився. Біля нього проходили мітинги і збори з українськими політичними вимогами, паради українізованих частин імперської армії, відбувалися панахиди за Тарасом Шевченком і загиблими вояками українських загонів, оголошували універсали Центральної Ради. У 1921 році храм змінив свою конфесійну приналежність і перетворився на кафедральний собор Української автокефальної православної церкви, ставши осередком українських впливів в місті та окрузі.
Десакралізація будівлі сталася в середині 1920-х років на хвилі радянської антирелігійної кампанії. Храм спочатку планували зруйнувати вибухівкою, проте будівля виявилася міцною, постраждала лише дзвіниця. Тому ухвалили рішення перетворити храм на кінотеатр, який і відкрився тут у 1932 році. Кінотеатр діяв і під час Другої світової війни: в часи нацистської окупації міста фільми тут могли дивитися лише німці.
У 1950-х роках завдяки масштабній реконструкції будівля кінотеатру знову стала однією з найпомітніших у місті. Центральний вхід стали прикрашати шість колон, а на фронтоні з’явився барельєф із зображенням Івана Черняховського.
Для Уманщини радянського часу Черняховський – місцевий уродженець, наймолодший генерал армії і наймолодший командувач фронтом в історії СРСР, двічі Герой Радянського Союзу – був знаною і шанованою постаттю. Понад тридцять років кінотеатр був одним з найпопулярніших місць дозвілля в Умані.
Останній фільм тут показали в середині 1990-х років, відтоді кінотеатр закрився. Будівлю було продано приватному власнику, окремі приміщення в ній стали надаватися в оренду. Колись красива і доглянута, сьогодні вона переживає занепад. Будівля кінотеатру, зважаючи на важливу роль в історії міста, заслуговує на захист та збереження. Хоча кожна влада впродовж ХІХ – ХХ ст. використовувала її простір по-своєму, будівля завжди була місцем зустрічей та активного спілкування для містян. Було б добре, аби і в майбутньому ця традиція не перервалася.
АВТОРКА ТЕКСТУ: Тетяна Портнова.
АРХІВНЕ ФОТО: Уманський краєзнавчий музей.
Кінотеатр імені Черняховського є одним з 10 об'єктів, ознакованих в Умані у ході реалізації проекту ReHerit. Об'єкти актуалізують теми, місця та імена спільної спадщини міста. Детальніше про маршрут та інші його об'єкти за посиланням.
Cherniakhovsky Cinema
6, Nezalezhnosti St.
This downtown building has a special history. Key stages of the development of Uman in the 19th and 20th centuries combine and overlap in it: from private town in the property of Polish magnates, to an important military center of the Russian Empire, to the story of Soviet Uman. Every government rebuilt the city according to its needs and ideological priorities.
Construction of the building, originally intended as a concert hall and space for events for the city’s Polish elites, began in 1830, and was funded by Count Aleksander Potocki. By then Uman was already a Powiat town within the Russian Empire, however it still belonged to the Potocki family, and Polish nobility played a special role here. Two years later, after a failed Polish national uprising, all of the Count’s properties and estates were confiscated and became property of the empire. The building was given a new name – the Public Hall for Noble Gatherings – and since then functioned as the place for Uman’s multiethnic elites meetings, interaction and entertainment. Local high officials, military and landowners gathered here for concerts, plays and balls. The building was also important for Uman’s theatrical life in the 19th century: touring artists performed here. In June, 1843, famous Russian actor Mikhail Shchepkin played in Carlo Goldoni’s comedy Mirandolina. This was a special event for a small town.
In the second half of the 19th century, the building was commandeered for military needs. In 1866 – 1877 this was a military stable for breaking horses for the cavalry regiment, in 1877 – 1878 the building was used to detain Turkish prisoners of war, while after the war this was a weapons and munitions storehouse and guardhouse.
In 1894, the building was bought out and rebuilt as a Military Cathedral of St. Alexander Nevsky and St. Xenia the Righteous. This happened thanks to protection in high places: construction was supported by the Great Prince Alexander Mikhailovich Romanov, head of the 73rd Infantry Crimean Regiment, which had been temporarily sent to Uman from Northern Caucasus. The five-cupola Cathedral became the largest Orthodox church in the city, visible from all around. Some accounts state that the cupolas were cast from armament copper and bronze. As scholar Ihor Skochylias aptly pointed out, the majestic garrison church became a symbol of the Russian Empire’s military control over Right-Bank Ukraine, and of Synodal Orthodoxy in these lands. All of the official events of state in the early 20th century took place here. The 300-year jubilee of the House of Romanovs in 1913 took place here, and soldiers in the First World War were sent to the front from this church.
After 1917 the cathedral played an important symbolic role for the nascent local Ukrainian movement. It was the location of rallies and demonstrations for Ukrainian political causes, parades of Ukrainianized detachments of the Imperial army, memorial services for poet Taras Shevchenko and the fallen soldiers of Ukrainian detachments. Universals of the Central Rada were likewise proclaimed here. In 1921 the church changed denominations and became the cathedral of the Ukrainian Autocephalous Orthodox Church, and thus a center of Ukrainian influence in the city and its surroundings.
The building was desacralized in the mid-1920s, as part of the Soviet antireligious campaign. Initially the authorities planned to blow the church up with explosives, but the building proved too strong, and only the belfry was damaged. Subsequently, a decision was made to turn the building into a cinema, which opened in 1932. The cinema continued working in the years of the Second World War, though during Nazi occupation it was only open to Germans.
Thanks to major reconstruction, in the 1950s the cinema once again became one of the most visible buildings in the city. The central entrance was now decorated by six columns, and the facade had a low relief with a portrait of Ivan Cherniakhovskyi. Cherniakhovsky was a well-known and well-regarded figure for Uman as somebody born here who went on to become the youngest Army General and the youngest Front Commander in the history of the USSR, as well as twice-decorated Hero of the Soviet Union. For over thirty years the cinema was one of the most popular places of leisure in Uman.
The last movie here was shown in the mid-1990s, after which the cinema closed. The building was given over to a private owner, who started renting out separate premises. Once beautiful and well cared for, today the building has fallen into disrepair. Considering its role in the history of the city, it deserves protection and conservation. Although every government in the 19th and 20th century has used the space for its own needs, the building was always the place for meetings and interaction for the city’s residents. It would be good to see this tradition continue in the future.
TEXT BY Tetiana Portnova
ARCHIVAL PHOTOGRAPHY FROM THE Uman Local History Museum
This text is an extended description of an object marked in the urban space as part of a project dedicated to marking ten objects of cultural heritage. You can learn more about the projects and find links for the other 10 objects here.
