Уманський укріплений замок (фортеця) згадується у XVII та XVIII ст. Павло Алеппський, який супроводжував Антіохійського патріарха Макарія під час подорожі через українські землі, залишив записки. У 1654 р. Умань була великим містом: "Фортеця Умань. Деякі називають її Уманка. Це велике місто на березі ріки. Воно знаходиться під владою коша козацької країни. Його околиця лежить на відстані 5 годин шляху. Ця паланка (фортеця) оточена парканом із товстого дерева і земляним валом. Її стіни заввишки 20 ліктів. Насипний вал має завширшки 10 аршин. Бастіони мають висоту по 23 ліктя. Гармати - невеликих розмірів. Місто має 21 ворота, і вони переважно дерев'яні. Ворота, які виходять до берега ріки, використовуються для забору води. На північ від фортеці місцевість заросла очеретом і є заболоченою. На всі боки від фортеці лежить рівнина..." У місті багато палаців, 9 церков і монастир, будинки дуже гарні та високі (належали полякам, вірменам та євреям), одежа у козаків гарна, а у старшини гаптована золотом та сріблом. 10 січня 1655 р. польсько-татарське військо оточило місто. Фортеця була неприступна. Її ототожнювали з голландською фортецею Бредою.
Фортечний комплекс Умані складався із трьох окремих фортець, найбільша з них знаходилася в центрі на пагорбі . Вона була оточена глибокими ровами і чотирикутними баштами з гарматами. У 1655 р. 12 тисяч козаків на чолі з Іваном Богуном захищали Умань, польські війська почали штурм наприкінці січня. Їм вдалося захопили перший вал, але далі не просунули. Вони змушені були відступити до Охматова, де згодом відбулася відома Дрижипільська битва. Коли після смерті Б. Хмельницького козацька держава поринула у період боротьби за владу, місто досить часто ставало столицею правобережних гетьманів. В 1666 р. в Умані проголосив себе гетьманом Правобережжя Степан Опара. Через декілька років місто стало фактично столицею гетьмана Михайла Ханенка. Правобережна Україна потерпала від протистояння гетьманів Ханенка і Дорошенка. Умань на початку 1670-х рр. перебувала під контролем то одного, то іншого. У серпні 1674 р. турецьке військо Мустафи-баші взяло місто Умань в облогу (перед цим турки зруйнували Ладижин), пізніше сюди ж прибула козацька старшина гетьмана Дорошенка. Тривали переговори – козаки і мешканці міста не бажали здаватися, але, зрозумівши своє катастрофічне положення, вислали парламентерів – полковника Стефана Яворського і представників козацької старшини. Ще двічі з фортеці виходили уманці на переговори, але їх чекали тільки кайдани. Залишившись без військового керівника, захисники уманської фортеці не змогли встояти перед навалою чужинців. Понад тиждень оборонялися уманці, але зрадництво і хитрість зробили свою справу. Врівень із фортечними мурами турки насипали земляний вал і встановили власні гармати таким чином, що влучно “в гармати уманські стріляно”. Місцевість, де стояли турки, стали називати Турок. Одночасно турки розпочали підкоп і заклали в нього велику кількість пороху. Пролунав вибух, який зруйнував частину укріплення. Уманчанам вдалося закласти цей пролом у стіні. Тоді завойовники скористалися підземними ходами й увірвалися у місто. 25 серпня місто захопили турецькі війська, на уманському ринку загинуло близько 7 тисяч місцевих жителів. Турки, втративши не менше 13 тисяч вояків, спалили місто. Описи жахливого 3нищення славного міста можна зустріти в багатьох пам’ятках козацької доби: “Хроніці” Ф. Софоновича, “Літописі Самовидця”, “Історії Русів”. Гайдамаки, які активно діяли на Правобережжі, декілька разів турбували польське населення Умані (1737, 1749-1750, 1757).
Про важливість уманських володінь для Потоцького свідчить той факт, що в 1760 р. в Умані, яка щойно отримала магдебурзьке право, було закладено фортецю, що повинна була стати могутнім форпостом магнатської держави в регіоні. 28 березня 1761 р. спорудження фортеці (Старе Місто) було урочисто завершено. Фортеця була розташована на пагорбі. Мала дві брами – Новоміську та Раківську. Над брамами височіли вежі, на яких стояли гармати. З боку Лисої Гори у палісаді була таємна хвіртка, яка постійно охоронялася. Місто-фортецю з двох боків оточувала річка Уманка. З третього боку місто боронив глибокий яр; передмістя (Нове Місто) відокремлювалося від Старого Міста безводним ровом і земляним валом. Земляний вал навколо фортеці, а також двоповерховий будинок уманського комісара були наїжачені дубовим частоколом (палями). За фортечними мурами знаходилися будівлі монастиря та монастирської школи, костьол, церкви, синагога, ратуша, а також дерев’яні житлові будинки.
- Уманська фортеця. Картина Йогана Генріха Мюнца. XVIII ст. Уманський краєзнавчий музей;
- Діорама. Уманська фортеця. 1674 р. Уманський краєзнавчий музей.
