У львівському Музично-меморіальному музеї Соломії Крушельницької з’явиться новий музичний простір із оцифрувальною станцією під назвою Solo.
У 2021 році депутати ЛМР проголосували, аби викупити одну з квартир на вул. Крушельницької, для потреб музею. Певний час там приймали ВПО, але пізніше у цьому вже не було такої потреби. Тож спільно з управлінням культури ЛМР у музеї облаштували музичний простір і з’ясували, що є великий запит в оцифруванні та збереженні музичної спадщини.
За сприяння композиторки Алли Сіренко австрійська організація «Реставратори без кордонів» подарувала музею необхідну техніку для оцифрування, зокрема камеру і об’єктив, комп’ютер, мережеві сховища та жорсткі диски. За допомогою цього у просторі облаштують станцію оцифрування. Спочатку її будуть використовувати для оцифрування фондів Музею, але потім усі охочі зможуть прийти та оцифрувати власні архіви музичної спадщини за допомогою фахівців.
Минулоріч музей виграв грант Українського культурного фонду. Тоді оцифрували 5 симфонічних творів Станіслава Людкевича. Ноти його симфонічних творів є на сайті музею С. Людкевича. Близько за місяць оцифрувальна станція почне свою роботу у просторі Solo. Також там хочуть проводити різного роду заходи: лекції, обговорення, записи діячів музичної історії тощо.
Зазначимо, що в колекції музею міститься понад 25 тисяч одиниць. Зокрема, особистий архів Соломії Крушельницької та її родини, Станіслава Людкевича, Модеста Менцинського та Ірини Маланюк.
Європейський Технологічний Інститут у Цюріху (ETH Zurich) представляє нову виставку під назвою “(No) Return. Survived Buildings and Lost Lives”, що відзначається у співпраці з Pan Hu та Meghan Rolvien від station+. Ця виставка базується на дослідницькій ініціативі “Рятуючи об’єкти та історії епохи модернізму в Україні”, що має зберегти та популяризувати модерністичну спадщину у Львові.
Дослідження та сканування lviv_modernism, ініційовані спільно ETH Zurich та Бюро спадщини у Львові в кооперації з Kharkiv School of Architecture та командою Skeiron, стали основою для цієї виставки. Дякуємо Андрію Бондаренку за запис звуків будинків, які допомогли відтворити атмосферу минулих часів.
Виставка відкриває для глядачів можливість поглибитись у світ модернізму Львова та відчути важливість збереження спадщини. За посиланням тут можна дізнатися більше про виставку.
Як розповіла одна з організаторів події дослідниця Мирослава Ляхович: “Досліджуючи модернізм у Львові, мене найбільше торкав факт обриву модерністських ідей та мрій майбутнього, що зруйновані війною. Ця виставка – це не лише про будинки, які вижили, але й про людей, які не змогли це зробити. Вона розкриває архітектурні шедеври, що стали свідками трагічних подій і пам’ять про минуле міста.”
“(No) Return. Survived Buildings and Lost Lives” відбудеться з 23 квітня до 15 червня 2024 року в приміщенні ETH Zurich і запрошує всіх зацікавлених відвідати цю унікальну подію.
Архів Львівської області одним із перших в Україні серед обласних почав оцифровувати документи та викладати їх у вільний доступ. Можна поглянути за посиланням: https://e.archivelviv.gov.ua/guide/
Тут представлений перелік фондів за часовим відрізком. Вибравши відповідний розділ, можна ввести як прізвища, так і населені пункти. Також є пошук по вже оцифрованих справах, а є пошук фондів за номерами. За ним можна замовити документ в архіві, якщо він ще не відсканований.
Робота над оцифруванням триває, на сайті є лише частина документів. Ті, яких ще немає, можна отримати у читальному залі. Інформацію про те, які документи зберігаються в архіві, можна дізнатися у столі довідок телефоном, поштою чи електронною поштою. Окремі довідки платні.
Завдяки конструктору, користувачі можуть створити інструкцію з відновлення свого житла, отримати PDF-файл з планами, кресленнями, технічним описом та переліком матеріалів для оздоблення.
balbek bureau провело дослідження регіонів на основі відкритих джерел, але експедиції до Миколаївщини не дали бажаного результату через значні руйнування будинків.
Типовй для Миколаївщини будинок. Фото: RE:Ukraine Villages
У конструкторі відтворено декор, колірні гами та оздоблення будинків, характерні для цих регіонів. Типовим для Миколаїщини є поєднання відтінків блакитного й сірого, а також подовжений паркан зовнішньої частини будинку.
Типовий для сіл Запоріжжя будинок. Фото: RE:Ukraine Villages
У селах Запоріжжя переважають цегляні будинки, а дерево використовують лише в обрамленні й віконницях. Для області більш характерна нефарбована цегла, поєднання відтінків блакитного, бірюзового, зеленуватого й білого. А однією з особливостей будинків є розмаїття фронтонів, коментують у бюро.
Типовий для сіл Запоріжжя будинок. Фото: RE:Ukraine Villages
Фотографії для бази даних надали з волонтерського проєкту Old Khata Project, архітектор бюро Антон Сівашенко допоміг зібрати фото руїн Миколаївщини.
Впродовж двох років Центр міської історії працює над проєктом “Телеграм-архів війни”, який допоможе говорити про війну, коли ми зможемо говорити про неї в минулому часі.
Соціальні медіа стають важливим історичним джерелом, яке водночас є нетривким за своєю природою. Телеграм та інші платформи соціальних медіа створені передусім для швидкого обміну повідомленнями чи поширення найактуальніших оновлень. Утім їхнє тривале збереження як історичне джерело ніяк не передбачене. Це стає особливо наочним та чутливим в умовах війни — важливість соціальних медіа як джерела, так і їх вразливість до видалення лише зростають.
ЦМІ намагались задокументувати, як українці дізнаються, проживають та діляться у Телеграмі свідченнями про війну та зберегли потоки повідомлень та аудіовізуального контенту з різноманітних каналів та чатів, опублікованих переважно з 24 лютого 2022 року.
Команда проєкту
Тарас Назарук – координатор архіву, керівник проєктів цифрової історії Центру міської історії, докторант FernUniversität in Hagen.
Оксана Авраменко – історикиня, графічна дизайнерка. Її участь у архіві розпочалась зі створення підбірки каналів і чатів тимчасово окупованого Криму.
Анна Рубанська – журналістка. Сфера інтересів – українські біженці за кордоном, ЗМІ, маркетинг, канали та чати військових підрозділів як засіб ведення інформаційної війни.
Дмитро Сербулов – історик, розпочав співпрацю з архівом зі створення підбірки чатів та каналів півдня України, але згодом розширив спектр інтересів і на інші теми (Релігія, Екологія, тварини).
Місяць культурної дипломатії України» присвячений відомим українським митцям, які зробили вагомий внесок у світову культуру, і про котрих ще немає статей у Вікіпедії. В рамках кампанії авторів закликають доповнювати та створювати нові статті іноземними мовами, щоб об’єктивна інформація про Україну була доступною у різних регіонах світу. Цьогорічна тема кампанії – деколонізація української культури, адже чимало митців, науковців та їхніх праць відомі світовій спільноті як російські, у той час як вони є фундаментальною частиною української культурної спадщини.
«Ці системні зусилля мають критично важливе значення в умовах повномасштабної війни Росії проти України та її спроб знищити українську ідентичність, спотворити українську історію, присвоїти наших митців, заперечувати право України на існування. Місяць культурної дипломатії України у Вікіпедії є важливою частиною стратегії просування у світі правдивих, заснованих на фактах наративів про Україну» – зазначив Дмитро Кулеба, Міністр закордонних справ України.
В Україні є десятки тисяч архітектурних пам'яток, що поступово руйнуються. А тим часом ці будівлі можуть дати великий поштовх для економічного та культурного розвитку селищ та міст. 30 листопада відбувся знаковий анонс – з наступного року нарешті може запрацювати реєстр об'єктів культурної спадщини, що потенційно дає можливість повністю змінити становище з палацами та замками країни.
Кожен ранок Анастасія Донець, директорка Комунального закладу культури "Малієвецький обласний історико-культурний музей", піднімається сходами старовинного палацу, щоб зустріти туристів. Виставка картин, прогулянки з конями, стежки в мальовничих місцях – ці та багато інших культурних подій притягують щороку тисячі туристів. Однак, не так давно палац, збудований 1788 року, в якому жили чотири покоління, був приречений на занепад.
Після закриття Обласного дитячого спеціалізованого санаторію "Світанок" історична будівля, як і безліч інших в Україні, почала руйнуватися. Приклади, коли цікаве та красиве місце перетворюється на руїни, можна зустріти ледь не в кожній українській громаді. Однак у 2021 році Анастасія Донець із допомогою місцевої влади домоглася зміни статусу палацу в Маліївцях, який перекваліфікували в музей.
"Річ у тому, що це моя сімейна історія. Я тут виросла, навчалася. Тут живуть мої батьки, працювали моя бабуся, дідусь. Я закінчила історичний факультет, пішла в приватну сферу, знаю, що таке туристичний бізнес. І тоді, коли виникло питання із закриттям цього об'єкту, ми все зробили на одному диханні та не дали палацу померти", – розповідає Донець.
Палац Орловських, село Маліівці, Хмельниччина.
Відкриття музею збіглося з початком повномасштабного вторгнення, але на допомогу прийшов американський фонд, завдяки якому палац отримав фінансування для збереження культурної спадщини. Поступово в село, де проживає 400 людей, почали приїжджати туристи. Донець ділиться статистикою: у 2022 році музейний комплекс відвідали 6 тис. людей, а у 2023 році – вже 8 тис. відвідувачів. Причому, вдалося створити декілька десятків робочих місць, а на роботу приїжджали люди навіть із Києва.
"Нам дуже пощастило – з місцевою владою, суспільством, волонтерами, які нам допомагали. Я була готова все своє життя віддати на цю справу. Іноді з жахом думаю, що б сталося з палацом без нас", – каже Донець.
Її приклад, на жаль, – це добрий виняток з поганого становища з історичними будівлями. В Україні тільки проводиться аудит старих об’єктів, так в попередню версію "Державного реєстру нерухомих пам’яток України" вже внесено 105 тис. обʼєктів. Але виявляється, що ця сфера, яка перебуває поза увагою як держави, так і приватного бізнесу, може бути в прямому сенсі золотою жилою. Містечка та селища, де вдається зберегти історичну спадщину, отримують нове життя, робочі місця та надходження в місцевий бюджет за рахунок податків та орендних платежів.
Сергій Бут, директор "Прозорро.Продажі", наголошує, що держава також отримує значні кошти за продаж старих будівель. Так, Бут доповідає – на платформі "Прозорро.Продажі" продали та здали в оренду понад 300 історичних об’єктів, причому продажі досягли 1,4 млрд грн, а оренда приносить в державний бюджет 2 млн грн щомісячно. Тут треба додати, що це не стосується історичних пам’яток, які залишаються у власності держави.
Скарби у всіх на очах
Ганна Гаврилів, директорка ТОВ "Палац Розділ" та засновниця культурної ініціативи "Спадщина.UA", розповідає, що відбувалося з історичними будівлями: "На жаль, мусимо констатувати той факт, що система радянського союзу добряче познущалася з культурної спадщини, до прикладу, у підвалах палацу Бруницьких у Підгірцях на Львівщині розводили рибу, а в палаці Реїв у Приозерному на Івано–Франківщині зробили свого часу свинарник. І таких прикладів безліч".
При чому, під час так поточних та капітальних ремонтів в радянські часи свідомо та несвідомо знищувалися важливі елементи оздоблення історичних споруд. Наприклад, у палаці Гершгоріна у Деражні на Хмельниччині палац переробили в школу, а розкішний інтер’єр з поліхромією та ліпниною на стінах і унікальними кахлевими печами демонтували, щоб у вихованців не пробуджувалась любов до "буржуазного світогляду". З іншого боку, продовжує Ганна Гаврилів, велика частка "націоналізованих" колись резиденцій та маєтків у малих громадах за "совка" змінила функцію на об’єкти соціальної інфраструктури: санаторії, туберкульозні диспансери, школи тощо. Відтак, завдяки забезпеченню поточного утримання будівель та догляду за територіями, ці пам'ятки архітектури та прилеглі до них парки в кращому чи гіршому стані збереження, але таки перейшли Україні у спадок.
Палац Бруницьких, село Підгірці на Львівщині.
А от з питанням "життя" об’єктів культурної спадщини в часи Незалежності маємо невтішну ситуацію, каже експертка. Можна виправдовуватися тим, що у важкі 90-ті люди не мали що їсти й такі питання були точно не на часі. Але факт у тому, що за останні три десятиліття культурну спадщину було покинуто напризволяще.
"Сьогодні валова частка руїн – результат колись вчасно не залатаного квадратного метра даху, украденого погонного метра ринви, розбитого і не заскленого вікна. Саме так ми втратили свого часу Поморянський замок на Львівщині – через один вчасно не залатаний квадратний метр даху. Спадщина має термін придатності, і якщо вчасно її не припильнувати, вона за кілька років недогляду та людської байдужості починає вмирати безповоротно", – впевнена Гаврилів.
Архівне фото палацу Жевуських-Лянкоронських на Львівщині.
Своєю чергою Катерина Гончарова, кандидатка історичних наук, фахівчиня з кризових питань культурної спадщини Світового фонду пам'яток, каже, що архітектурна спадщина формує середовище, в якому люди живуть. Відтак, практично все соціальне, політичне, культурне життя відбувається переважно в історичному середмісті.
"Навіть порівнюючи, наприклад, якісь місця, де культурна спадщина не так збереглася, ми все одно подорожуємо до Львова, Києва для того, щоб побути в цих вічних містах. І це, в тому числі переважно завдяки культурній спадщині", – додає Гончарова.
Палац Жевуських-Лянкоронських на Львівщині.
Вона також вважає, що архітектурна спадщина – це серйозний ресурс для економічного розвитку соціальних громад, і річ не тільки в туризмі. Як приклад Катерина Гончарова наводить дослідження національного трасту з охорони культурної спадщини Сполучених Штатів Америки, які виявили, що історичні райони більш привабливі для економічного розвитку.
"В американців навіть був такий слоган, що молоді люди люблять старі будівлі. Вони більш людиноорієнтовані, демократичніші, середовище більш комфортне, відчувається як безпечніше для переважної більшості людей", – пояснює Гончарова.
Про класифікацію такої нерухомості каже й архітектор Іван Щурко. Він роз’яснює, що існує так звана народна, невелика архітектура та палацові й замкові комплекси, які інтегрували в собі кращі зразки європейської культури. Великі історичні будівлі та їх власники були частиною, мережею Європи. Наприклад, графиня Кароліна Лянцкоронська, яка виросла в маєтку у Роздолі, була першою жінкою, яка захистила наукову дисертацію з мистецтвознавства в Університеті Яна Казимира у Львові. Очевидно, що такі культурні явища народилися, зокрема, з того високого соціального контексту, в якому виросла графиня. Щурко наводить приклад, – родина Лянцкоронська збагатила палац "Розділ" унікальною колекцією античних скульптур та предметів мистецтва, що значно посилило інтер'єр будівлі. Тому цей оновлений палац можна назвати національною спадщиною, впевнений експерт.
Потрібні кроки
Доцент кафедри архітектури та реставрації Національного університету "Львівська політехніка" Юрій Дубик погоджується, що становище старовинної архітектури в Україні – важке. Він зауважує, по-перше, що культурна спадщина – це частина української ідентичності, як мова – частина культури. Однак, ніхто в державі не розуміє, скільки в країні таких історичних будівель, тому починати потрібно з обліку, особливо на рівні місцевої влади. По-друге, відновлення будівель повинне базуватись на збереженні автентичності. По-третє, потрібно знайти прийнятну модель між збереженням будівлі як об'єкту спадщини та економічними розрахунками для його існування.
"Наприклад, у Польщі є міністр культури, його заступником є на правах заступника міністра так званий головний консерватор держави. Або головний реставратор, як хочете назвіть. І відповідно міністерство в Польщі називається Міністерство культури та охорони культурної спадщини, а не інформаційної політики. Ось такий показник підходу", – каже Дубик.
Палац Гершгоріна, місто Деражня на Хмельниччині.
Відбудова історичних будівель майже гарантує розвиток соціальної інфраструктури. Архітектор Щурко розповідає, як подорожував Румунією у 2010–х роках та бачив приклад замку Бран – це одна з історичних будівель, яка пов'язана із Владом Цепешем, графом Дракулою.
"Ти бачиш досить бідні села – і тут замок Бран, довкола якого 3-4 села, які мають вигляд курортів, бо дуже багато кав'ярень, ресторанчиків, готелів, хостелів, сувенірних магазинчиків, крафтових товарів. Тобто, цей замок став каталізатором значного економічного розвитку і самого села, в якому він знаходиться, і кількох довколишніх", – пояснює Щурко.
Держави та малі громади мають можливість рятувати об’єкти спадщини, що перебувають у їх власності, за кошти власних бюджетів чи грантодавців і донорів. Ганна Гаврилів каже, що до війни була низка програм фінансування на зразок державних інфраструктурних: програми "Велика реставрація" від Мінрегіону, "УКФ" від Мінкульту, обласні конкурси мікропроєктів, а також кілька зовнішніх гравців у сфері спадщини, що надавали гранти на засадах співфінансування. Гаврилів додає, що під час війни деякі ефективні балансоутримувачі змогли на програмах для внутрішньо переміщених осіб врятувати й свої об’єкти, наприклад, палац Гредлів у Сколе на Львівщині отримав 400 тисяч євро від німецького Зоологічного товариства на реставрацію даху.
Який вигляд зараз має палац Жевуських-Лянцкоронських.
Виходом також є цивілізований продаж або оренда історичних будівель. Бут, директор "Прозорро.Продажі", підкреслює, що й під час війни кількість учасників аукціонів не зменшилась, а залишилась на високому рівні. Так серед покупців – приватні особи, товариства з обмеженою відповідальністю чи фізичні особи – підприємці, які зазвичай спеціалізуються на будівництві, або на оренді нерухомості.
Директор "Прозорро.Продажі" наводить приклад – вже під час повномасштабного вторгнення у Києві влітку 2023 року відбувся аукціон з продажу готелю "Ермітаж", де кінцева ціна становила 311 млн грн і таким чином зросла в 15 разів.
"Або гарний приклад – палац Жевуських-Лянцкоронських, який цього літа було продано за суму понад 15 млн грн (з ПДВ). Новий власник планує максимально зберегти цей палац та розглядає декілька можливостей його практичного застосування: реабілітаційний центр для військових, приватна школа англійського типу або готель. Наразі проходить конкурс бізнес–планів з облаштування цього палацу. Такий інтерес до історичних будівель допомагає нам не втрачати надію та прогнозувати, що 2024 рік по обсягах аукціонів пройде зі зростанням у межах 10-15 %. Тому перший крок – купівля, а потім реставрація", – каже Бут.
Його слова підтверджує Ярина Яценко, голова Новороздільської міської ради, на території якої знаходиться вищезгаданий палац Жевуських–Лянцкоронських, – якби не почали реставрувати будівлю, то вона б не пережила зиму.
"Фактично рятунок пам’ятки архітектури це наш обов’язок перед минулим та майбутнім", – наголосила Яценко.
Оператори Спадщини – це онлайн-каталог організацій і людей, які працюють або дотичні до роботи з культурною спадщиною в Україні. Цей каталог є майданчиком взаємодії та можливостей для представників сектору культурної спадщини, щоб знайти партнерів, підрядників, або однодумців. База Операторів спадщини містить інформацію про профілі реставраторів, підприємців, компаній, громадських організацій, ініціатив тощо дотичних до сектору Культурної спадщини.
Каталог Операторів культурної спадщини створений, щоб полегшити пошуки потрібних організацій і людей, які працюють у сфері культурної спадщини. Про кожного з Операторів є невеликий опис, посилання на сайт, соцмережі та проєкти.
В рамках проєкту було визначено 16 основних Категорій для операторів зі всіх областей України, зібрано та опубліковано інформацію про них.
"Проєкт продовжується, тому зараз ми збираємо інформацію для ще одної необхідної категорії - "Музеї і заповідники". Про це нас дуже сильно просила аудиторія і фахове середовище. Додавання категорії "Музеї і заповідники" важливе з точки зору розширення обсягу та репрезентації каталогу, оскільки це розвиває можливості для відстеження та взаємодії з ключовими учасниками у сфері збереження культурної спадщини.", - зазначають координатори проєкту.
Проєкт “Оператори спадщини” реалізовано у 2023 році за підтримки приватного українського фонду Фундація ЗМІН. Координатор проєкту: ЛКП “Бюро спадщини”. Менеджерка проєкту: Ярина Короткевич. Технічна підтримка проєкту: Команда siteGist.
МЗС створило «резиденцію Орлика», яка допомагатиме українським дослідникам «відшукати невідому історію» в іноземних архівах, повідомляє міністр закордонних справ Дмитро Кулеба.
Місія «резиденції Орлика» – повернути історії України, Європи й світу. «Ця ініціатива може відкрити абсолютно не очікувані сторінки минулого, які перевернуть наші уявлення про Україну і її місце у світі. У час, коли росіяни вливають мільярди в те, щоб перекрутити, переписати й знищити історичну правду про Україну, цей проєкт має стратегічне значення», – коментує міністр закордонних справ.
Таку назву резиденції дали, щоб вшанувати дипломатичну діяльність Григора Орлика, сина гетьмана Пилипа Орлика й дипломата на службі короля Франції Людовика XV. Інформацію про нього відкрила дослідниця Ірина Дмитришин в архіві Міністерства закордонних справ Франції. У цьому архіві також зберігається щоденник Пилипа Орлика.
Історики й науковці можуть отримати підтримку від МЗС терміном на пів року для того, щоб шукати документи, збирати джерела й налагоджувати зв’язки з місцевою професійною спільнотою. Міністерство з партнерами візьме на себе організаційні та логістичні питання, каже Кулеба.
Подати заявку на резиденцію можна до 29 лютого. Протягом березня й квітня в МЗС відберуть трьох найкращих кандидатів. Після завершення дослідження від кожного учасника очікуватимуть дві чи три публікації в «міжнародних авторитетних спеціалізованих виданнях». Більш детальну інформацію можна знайти на сайті МЗС.
У День Соборності, 22 січня, Президент України Володимир Зеленський підписав указ «Про історично населені українцями території Російської Федерації». В указі йдеться про те, що Росія зараз населяє історично українські землі Кубані, Стародубщини, Північної й Східної Слобожанщини в межах сучасних Краснодарського краю, Білгородської, Брянської, Воронезької, Курської, Ростовської областей Російської Федерації. Етнічні українці, які там живуть, мають права на отримання освіти українською мовою, вільне її використання, а також доступ до українськомовних ЗМІ. Зеленський доручив Кабміну із залученням експертів і громадськості розробити план дій щодо збереження національної ідентичності українців у РФ.
