Зростання міста у ХІХ ст. супроводжувалося збільшенням кількості правопорушень. Імперська влада спочатку використовувала (на її переконання) придатні приміщення для утримання підозрюваних. У XVII – на початку XІХ ст. це були будівлі на території фортеці або гауптвахта в ратуші. Натомість для учасників польського повстання 1830-1831 рр. було використано приміщення василіянського монастиря, а згодом розглядалося питання про використання під тюрму театрального будинку, збудованого коштом Александра Потоцького.
В середині ХІХ ст. губернська влада взялася за справу будівництва в’язниці в місті. Контракт від губернської влади на будівництво отримав київський купець Федір Чернишов, який за досить короткий період (1851-1854 рр.) збудував нову тюрму. Тут утримувалися правопорушники, які вчинили різні злочини: вбивства, крадіжки, розбої тощо. Тюремний замок було оточено високим білим муром з кутовими вежами. Окрім звичних для в’язниць приміщень для адміністрації, охорони та камер затриманих, згодом було відкрито меблеву майстерню та збудовано церкву. В тюремній церкві св. Варвари (збудовано 1865 р.) відбувалися різноманітні таїнства, в тому числі весілля ув’язнених.
Радянська влада перебрала на себе монополію на покарання не лише кримінальних елементів, а й не згідних з державною політикою. У 30-х рр. ХХ ст. тут були знищені НКВС уманські православні священики. А у ніч з 20 на 21 липня 1941 р., за кілька днів до початку нацистської окупації, радянською владою в стінах Уманської в’язниці було розстріляно 767 політв’язнів, які сюди були етаповані з міста Чорткова на Тернопольщі, а також місцевих, що утримувалися тут.
Після Другої світової війни радянська влада продовжувала використовувати площі колишньої в’язниці з «виховною» метою: трудова колонія для неповнолітніх, лікувально-трудовий профілакторій, в якому «лікували» залежних від алкоголізму.
Від 1982 р. в будівлі знаходиться Уманське районне відділення міліції (нині – поліції). Влада змінювалася, але використання будівлі, яка від самого свого початку будувалася як «тюремний замок», залишалося практично впродовж понад 150-літньої історії незмінним - то в’язниця, то колонія, то лікувально-трудовий профілакторій, то органи управління карними органами.
Текст підготовано за матеріалами: Історія уманських вулиць: вулиця Коломенська, вулиця Леніна та вулиця Піонтковського. Випуск 2 / В.М. Давидюк // – Умань : ВПЦ «Візаві», 2012. – 236 с. – С.128-130.
