Перші відомості про склад пожежної команди та її технічне оснащення знайдено в описі Умані, зробленому у січні 1882 р. виконуючим обов’язки повітового військового начальника підполковником Демочані. Пожежна команда складалась із 31 працівника, використовувала 15 коней. Технічне оснащення мало такі складові: машини з насосами – 3, бочки – 4, лінійки з баграми, драбини тощо. Крім того, всі міські водовози (37 чоловік) були зобов’язані з’являтись на пожежу з діжками, заповненими водою. Сама ж казарма пожежників, конюшня та башта знаходилися поблизу центральної міської площі на території сучасного Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини.
Цікаві відомості про склад та діяльність Уманської пожежної команди знаходимо в київській газеті «Киевское слово» від 18 грудня 1899 р.: «Наш пожарный обоз состоит из 6 бочек, 1 действующего насоса и нескольких лестниц, крючков, пожарного барана (последний не обязателен) и… только. Помещается обоз в центре города, в зданиях городской думы, на вершине которой красуется каланча. О пожаре у нас извещают посредством набатного колокола и через минут пять пожарный «обоз» несется во весь карьер к пожарищу. Во всем этом нельзя видеть ничего комического и ничего особенного, ибо пожары у нас очень редки и незначительны с точки зрения пожарных. Но 9-го декабря пожарный «обоз» предстал пред нами в самом жалком виде. Загорелся склад мешков Городецкого и Духовного; рядом и другие магазины и склады помещаются. Все 6 бочек обоза прибыли во время, моментально были опорожнены, и отправились за водой; а вода-то, оказалась, у чорта на куличках. Пожарная команда ждет воды, а мешки горят. Крики: «подавай воды, воды!»… - остаются гласом вопиющего в пустыне. Обыкновенно, водовозы спешат на выручку; но в этот вечерний час водовозы оказались уже на печах, отогревающими свои оледенелые члены. Пришлось отправить за ними городовых; но живут водовозы очень далеко, на окраинах. Конечно, при таких обстоятельствах не диво, что пожар был очень продолжителен и много добра уничтожил. Но этот тяжелый опыт вряд-ли заставит наших муниципалов увеличить обоз до приличных размеров, ибо, что им до Гекубы… то, бишь, до погорельцев».
Із адрес-календаря за 1904 р. відомо, що в місті в Міському будинку функціонувала міська пожежна частина, у якій брандмайстром був В.Ф. Яроцкий-Бубель. Команда складалася з 29 чоловік. При пожежній частині було: 18 коней, 6 пожежних діжок, 6 багрів, 1 багровий хід, 2 драбини, 1 насос, 4 ручних насоси, 8 сокир, 10 відер, 6 лопат, 4 ломи-багри, 4 ломи і 10 касок.
У 1914 р. до пожежної команди входили 1 брандмайстер і 29 чоловік особового складу. Вони мали 20 коней, 5 пожежних діжок, 4 труби, 8 рукавів, 3 літніх дрог, 2 драбини, 5 багрів, 5 сокир. Територія, на якій розміщувалася пожежна частина, не задовольняла професійних потреб, а тому виникла необхідність у її розширенні. У 1914 р. міський голова порушив клопотання перед міністром народної освіти: «Об уступке городскому самоуправлению безвозмездно пустопорожнего участка земли из состава прилегающей к пожарному двору усадьбы городского женского училища. Названный участок, находясь в непосредственном соседстве с двором городской пожарной команды, с 3-х сторон окружен чужими владениями, и не имея открытого фронта ни к какой улице, не представляет собой ценности ни в смысле стоимости его, ни в отношении выгод училища. Для города же этот участок имеет исключительное значение, так как лишь он один открывает возможность расширить до невозможности тесный пожарный двор. Расширение которого признано городским самоуправлением одной из неотложнейших задач, в виду предстоящей в ближайшем строительном периоде перестройки заново и разширения совершенно изветшавших и тесных помещений пожарного обоза». Здійснитися цим намірам завадила Перша світова війна.
Після жовтневого перевороту в пожежній частині залишився лише колишній начальник команди, якому ревком доручив сформувати пожежну команду міста. Військкомат виділив 27 коней. Відремонтували устаткування – лінійку, на якій вивозились ручні насоси, гідрохід із кріпленим ручним насосом і один трубо-діжковий хід, на якому був зйомний насос восьмидіжкових ходів ємністю 35 відер у діжці. Пересувних драбин не було, а була одна чотириколінна драбина, яка вивозилась на лінійці. До пожежної команди входило 75 чоловік.
У 1928 р. діжки поставили на ресорні ходи, а у 1930 р. команда одержала пожежну автомашину ГАЗ-АА, на якій був водяний бак на 200 літрів води. У 1932 р. пожежна команда одержала автоцистерну ємністю в 3000 літрів води з механічним насосом.
1 лютого 1954 р. пожежники Умані отримали нове приміщення для пожежного депо по вул. Коломенській, 8. (зараз вул. А. Кизила, 8). 21 жовтня 1958 р. за розпорядженням ОПО УВД Черкаської області пожежна дружина отримала пожежний автомобіль ПМЗ-1. Відповідно до рішення облвиконкому та обкому партії з 1 жовтня 1960 р. особовий склад команди перевели на 7-годинний робочий день. У березні 1965 р. міську пожежну команду перейменовано на Професійну пожежну частину (ППЧ).
26 вересня 1983 р. після підписання акту передачі техніки та майна Уманський підрозділ професійної пожежної частини перестав існувати. Натомість було створено Самостійну воєнізовану пожежну частину – №8. Нині тут знаходиться Уманський районний відділ Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області та 14 Державна пожежно-рятувальна частина Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області.
