Запрошуємо на лекцію дослідника Петра Долганова, яка є частиною публічної серії “Плетива спадщини” проєкту “REHERIT 2.0: Спільна відповідальність за спільну спадщину“.
-
-
-
- 26 вересня 2025 року о 17:30;
- Центр цифрової історії, Рівне.
-
-
Століттями терени Східної Європи, зокрема й України, були простором багатоетнічного пограниччя. У міжвоєнний період співжиття різних громад, що зберігали традиційні цінності, все ще залишалося характерною рисою західної Волині та Рівного. Тут мешкала найбільша у Волинському воєводстві єврейська громада, чисельність якої сягнула понад 20 тисяч. Також жили тисячі поляків та українців, кілька сотень чехів, німців і росіян. Міжвоєнне Рівне зачепили процеси модернізації трьох найбільших етнічних громад, що населяли порівняно невелике за мірками тодішньої Європи містечко (понад 40 тисяч мешканців), а проте справжній “метрополіс” з перспективи мешканців Волинського воєводства.
Поляки та українці у міжвоєнний період переживали непростий період наростання напруги через зіткнення своїх націєтворчих проєктів. Все ж велика кількість селян навколо міста продовжували жити в умовах низького рівня грамотності та апатії щодо політичних процесів.
Єврейська меншина, що у Рівному насправді складала абсолютну більшість (56–71% у 1920–1930), плекала і власні надії на модерне майбутнє, піддаючись секуляризаційним і модернізаційним процесам. Хтось орієнтувався на ліві ідеї, але, здається, більшість інтелігенції все впевненіше плекала сіонізм. Якщо на початку 1920-х років на вулицях Рівного переважали їдиш, польська, українська, російська, то вже з середини 1930-х років до них додається п’ята – іврит. Проте чимало євреїв Рівного намагалися й надалі чіплятися за консервативні цінності, зберігаючи вірність ортодоксальній візії.
Як серед євреїв, так і українців популярною була й орієнтація на панівні польську мову та культуру, як спосіб інтеграції в домінантне середовище. Ці асиміляційні устремління простежуємо у виборі єврейської поетеси Зузанни Ґінчанки, яка вирішила писати свою поезію польською.
Яким має бути майбутнє? Ще пів століття тому більшість мешканців Рівного, ймовірно, мало цікавилися цим питанням. Минуле було важливішим. Ведення господарювання, релігійні обряди, способи політичного управління й самоуправління – все це опиралося на закорінені в ньому традиції й звичні способи дії. Такий стан речей зазнає ерозії.
Представники різних етнічних груп Рівного вірили, сподівалися, планували та все ж не знали своє майбутнє напевно. Існуючий століттями світ пограниччя зазнавав небачених доти змін, але навряд чи хтось передчував всі масштаби катастрофи, що насувалася у вигляді Другої світової війни. Чому ще ця історія присмерку етнічного пограниччя в Рівному здатна нас навчити окрім фаталізму? Все залежить від того, з якої перспективи дивитися.
Модеруватиме подію Катерина Попова, голова Правління ГО “Центр студій політики пам’яті і публічної історії “Мнемоніка”.
Серія “Плетива спадщини“ є публічною програмою проєкту “REHERIT 2.0: Спільна відповідальність за спільну спадщину”. “REHERIT 2.0” реалізується Центром міської історії та Центром “Регіональний розвиток” Агенції економічного розвитку PPV за фінансової підтримки Європейського Союзу.
Ця публікація була створена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її наповнення є винятковою відповідальністю партнерів проєкту “REHERIT 2.0” і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.
Використане зображення
Площа на вулиці Гарбарській (або вулиці Поніатовського), Рівне, 1918-1939 / Koncern Ilustrowany Kurier Codzienny – Archiwum Ilustracji / Narodowe Archiwum Cyfrowe