Який контекст урядування й політик щодо пристосування спадщини?
В Угорщині ідея пристосування (адаптивного перевикористання) спадщини не присутня в законодавчих і політичних документах. Спадщину розуміють як пам’ятки під захистом, які треба консервувати без особливої уваги до (майбутнього) використання.
Системи містопланування й захисту спадщини в Угорщині є складними та централізованими. Рішення щодо спадщини й будівництва ухвалюються (надаються дозволи) у відповідних державних установах на регіональному рівні. Проте багато різних рівнів влади відповідають за різні частини планування, спадщини й контролю за будівництвом. Спадщина й планування не об’єднані, вони перетинаються лише на місцевому рівні, і навіть там не завжди, оскільки це залежить від підходу кожної міської адміністрації: там вирішують, хочуть мати справу зі спадщиною під час планування чи ні. На місцевому рівні планування закон дозволяє визначати пласт спадщини поза пам’ятками, що охороняються, але це, як і охорона й догляд, віддається на розсуд міських адміністрацій. Норми, структури й обов’язки швидко змінюються, важко зрозуміти, що зараз діє, а з політичних й економічних міркувань роблять винятки. Такі рішення зазвичай точкові, а винятки роблять здебільшого для великих забудовників. Більшість із цих проєктів спрямовані на туризм, адже спадщина у цій сфері розглядається як ресурс.
Автор:Дора Мераї.
(Центральноєвропейський університет у Будапешті).
Матеріали створено в рамках проекту «Відкрита спадщина», підтриманого програмою досліджень та інновацій Європейського Союзу «HORIZON2020».
Координатор проекту: Метрополітальний дослідницький університет (Metropolitan Research Institute) у Будапешті.
Переклад профінансовано зі Стабілізаційного фонду культури та освіти 2022 Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини та Goethe-Institute.