Парадоксально, але більшість пам’яткоохоронців уже прийняли як даність, що ми тонемо в бюрократії та паперах. Окреме озеро, ба більше - МОРЕ, коли треба провести реставрацію одного малесенького балкончика чи вікна, на які, як правило, не звертають увагу, допоки ліпнина не падає на тротуар, або не з’являється допис на гарячій лінії міста про чергову заміну на пластик історичного вікна. І тоді починається. Палкі дискусії про те, хто винен, переходять у взаємні звинувачення у невігластві чи прихильності до застарілих підходів.
Але визнаймо очевидне: історична будівля не може бути на 100% доступною, комфортною чи енергоощадною. І це нормально, бо її суть не в тому. Описуючи критерій автентичності, мудрі люди (себто архітектори та історики з науковим ступенем кандидата) пояснюють чому ця будівля має вплив на архітектурно-мистецький розвиток регіону і тому має бути збережена. Це орієнтир, який показує, як ми долали виклики минулого, і символ того, чого ми досягли.
На ділі вся ця значущість губиться в лабіринтах формальної бюрократії. Вертаючись до малесенького балкона, то його реставрація існує як вид будівництва. Тобто у багатьох місцях процедура пам’яткоохоронна дублюється процедурою будівельною. І обмеженнями теж будівельними.
Так у чому ж справа?
В ідеалі, щоб мати якісну реставрацію пам’ятки, потрібно провести комплексні дослідження. Багато. Дуже багато. Це коли встановлюють риштування, архітектор може оглянути весь фасад, взяти проби на хімічні дослідження, дослідити кольористику чи наявність поліхромії. Ретельне дослідження еквівалентне коректній програмі та обсягам робіт. Але чому це відбувається не завжди? Бо реставрація в правовому полі – це вид будівництва, а будівництво в межах бюджетних коштів має бути економне. Це перевірить державна будівельна експертиза, Держаудитслужба, при суспільно важливих об’єктах – профільні громадські активісти. На жаль, на погляд окремих представників, такі заходи радше марнотратність, аніж потреба.
Далі потрібно скласти проєкт. Базово – це 10 розділів/томів. Серед них є загадковий розділ ІТЗ ЦЗ (інженерно-технічні заходи цивільного захисту). Де-юре, цей розділ має дбати за нашу безпеку в часі війни, наявність та придатність укриттів. Де-факто, при реставрації без пристосування чи на окремих частинах пам’яток (фасади, дахи, балкони) – це опис поточної ситуації в районі на випадок надзвичайної події за 10-15 тисяч гривень. Але раніше ми відмовилися від потрібних досліджень з огляду на економію. Від цього розділу не відмовишся – не пропустить система ЄДЕССБ (єдина державна електронна система у сфері будівництва). Без неї теж ніяк, бо реставрація (знову ж таки) потрактована як вид будівництва, а будівництво живе і крутиться в цій системі.
Наступний етап – експертиза. Для бюджетних установ експертиза обов’язково включає перевірку кошторису. Стандартна реакція: "Воно не може стільки коштувати". Може! Ціни на матеріали постійно змінюються. Наприклад, ціна дуба зростає з 7 тисяч гривень до 8 за куб протягом кварталу. А для реставрації купола церкви потрібні не просто куби матеріалу, а специфічні компоненти високої якості. Ціни на матеріали і роботу на момент підготовки документації та на момент початку робіт, як правило, суттєво відрізняються. Такі фактори часто залишаються поза увагою. Особливо це відчувалося під час пандемії, коли зростання цін на мідь і логістику стали серйозною проблемою. З початком війни ситуація лише ускладнилася: ціни зросли ще більше, а деякі матеріали взагалі зникли з ринку. І мова тільки про ціни. Бо в системі ціноутворення у будівництві, серед кошторисних норм ховаються ті, які з'явилися давно, у державному утворенні, з гидотною тінню якого ми зараз воюємо.
Визначення підрядника, який виконає реставраційні роботи, стає своєрідним квестом. Частину від первинної вартості проєкту вже відрізала експертиза. Оскільки по системі закупівель реставрація захована в розділі будівництва (ДК 45450000-6 Інші завершальні будівельні роботи; ДК 45453000-7 Капітальний ремонт і реставрація) переможцем є той, у кого найнижча ціна, а не найбільший досвід чи найфаховіші працівники. Система нецінових критеріїв оцінки тендерних пропозицій не розроблена. Тобто у нас знову впала ціна, але обсяги робіт залишилися незмінними. При цьому вимога у тендерній документації та наявність у переможця торгів ліцензії з заповітним записом “Реставрація, консервація, ремонтні роботи, реабілітація пам’яток культурної спадщини” все ще не гарантія якості.
По завершенню підготовки відбувається отримання дозволу у відповідному органі охорони культурної спадщини. При цьому, ще один дозвіл, який отримується в ДІАМ (Державна інспекція архітектури та містобудування України, центральний орган, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду) стає суто формальністю. Це констатація того, що замовник має всі необхідні папери. Гіпотетично, якщо замовник реставрації порушить проєкт, на виконання якого надано дозвіл, інспектори видадуть припис, можливо скасують дозвіл. Але давайте реалістично: якщо замовник хоче продовжити руйнування або добудову до пам’ятки, то більш реальний вплив має кримінальна відповідальність та прокуратура.
Якщо ви завершили реставрацію – вітаю! Але для того, щоб погасити дозвіл ДІАМ, потрібно здати завершений будівництвом об’єкт в експлуатацію. Тут і виплив черговий нюанс. Без технічної інвентаризації здати реставрований балкон не вийде. Технічну інвентаризацію лише балкону не проводять – треба разом з квартирою. І це не вирішення, бо (барабанний дріб) техніко-економічні показники проєкту (які вказуються на будівлю відповідно до діючих вимог) не співпадають з тими, що вийдуть у технічній інвентаризації (на квартиру, до якої належать балкони). Тобто плати за весь об’єм. І ще уточнення: замовником цієї інвентаризації може бути власник майна, себто власник квартири.
Інспектор ДІАМ пояснює: "Це запобіжник, щоб унеможливити легалізацію незаконних добудов". Аргументовано! Очевидно що такі важелі потрібні, але ж просто реставрований балкон! Без змін! “Розумію, процедура така, нічого не вдієш”. Тобто запобіжник від недоброчесного забудовника стає перепоною до повного виконання вимог законодавства при реставрації.
Що потрібно?
З 2019 року процедури, пов’язані з реставрацією пам’яток, стали складнішими, перейшли у цифру. Але більш прихильними до пам’яток і їх реставраторів не стали.
Водночас, якщо включити критичне мислення, то щоб покращити стан речей потрібно:
1) формування реставрації та роботи з пам’ятками як окремої галузі з освітнім, фаховим та експертним середовищем; створення інституцій, які відверто лобіюватимуть зміни у сфері та контролюватимуть зміни у суміжних;
2) введення в штат експертизи профільного сертифікованого експерта, або наділення такими повноваженнями експертів, що відповідають за архітектуру;
3) одержання дозволу тільки в профільному органі, який і так має право нагляду за веденням реставраційних робіт (щоб не з’явилася додаткова прибудова) та формально може перевіряти ліцензію підрядника;
4) відхід від засад будови та залучення ДІАМ тоді коли це справді потрібно (перетворення в межах історичних ареалів, реставрація з відтворенням втрачених об’ємів)
Не радикальна сепарація, виключно відмежування процесів та підходів, які затягують час, не покращують якість, не гарантують результат.
Чи воно на краще? Так! Чи стане гірше? Навряд. Позбавившись недоцільних процесів, у профільних фахівців з’явиться час та місце для формування стратегії. Війна і брак коштів – не аргумент. Навпаки! Зараз як ніколи, ми не можемо дозволити собі розкоші не мати плану. Кожен наш рух повинен бути таким же чітким, як рух бійця, який посилає патрон в патронник. Наша дія у реставрації має бути така ж як його, націлена на результат, 100% ефективною.
Чому зміни потрібні вже і негайно?
Ми згаяли дуже багато часу у глобальному розумінні. У нас не сформована необхідна законодавча база. У нас не має такого ж лобі, як у девелоперів та забудовників. У нас не така інвестиційна привабливість. Буквально: чисте поле виглядає куди привабливіше. Вовтузитися з пам’яткою при низькій економічній віддачі не вигідно, а земля в центрі Києва, Львова чи Одеси дорога. Культура поведінки зі спадщиною теж не сформована. Тому аргументи цінності та суспільної важливості збереження історичних будівель не дуже працюють. А потім ми з сумом читаємо статтю, що згоріла чергова будівля на Подолі, а до львівської вілли доліпили чергову “шпаківню”.
Поки триває повномасштабна війна, час спливає, а спадщина руйнується. І коли від неї залишаться пил і попіл, наш ворог прийде знову, доказуючи що нас історично тут не було. Аргумент "архіви зберегли все" не працює – вони легко знищуються. А новобудови не можуть стати доказом історичної присутності.
Реставрація – це не тільки про минуле. Це про наше майбутнє. Без чіткої стратегії, без рішучих дій ми ризикуємо втратити не тільки нашу спадщину, а й доказ нашого існування. Зараз – це наш шанс створити ефективну систему, яка захищатиме пам’ятки і зміцнюватиме нашу культурну ідентичність.
Текст та матеріали: Стефанія ТОПИЛКО, керівниця ЛКП "Бюро спадщини"